Бєлінський писав, що муза Жуковського «дала російської поезії душу й серце». Дійсно, у творчості поета вперше розкрилася глибина й складність таємницею, таємного життя особистості, одухотворене краса чистого людського почуття. Поет наполегливо протиставляв зовнішньому миру з його злом і несправедливістю світлий внутрішній мир як єдине джерело щастя. Чутливість душі, любов до мирної й тихої сільської природи, до самоти, тяга до життя в скромного «домівки», захоплена релігійність — всі ці риси сентименталізму сполучаються у творчості Жуковського з настроєм тривоги, зі зверненням до таємничого й фантастичному, з культом містичного, з поривами до «невимовного», характерними для російського романтизму. Недарма його вважають одним з родоначальників цього літературного стилю

Незважаючи на те, що поет протягом усього творчого шляху писав ліричні вірші, популярність йому принесли насамперед балади. Він познайомив читачів з найвидатнішими зразками цього жанру в європейській Літературі: «Кассандрой» Шиллера, «Лісовим царем» Ґете, «Замком Смальгольм» В. Скотта й багатьма іншими

В «Світлані» Жуковський почав спробу створити самостійний добуток, що опирається на національні традиції народу. Сюжет у баладі трактований у рамках побутової сцени гаданья дівчин «у водохресний вечорів, що дало авторові можливість відтворити риси російського національного побуту, народних звичаїв. Поет прагне передати й деякі особливості побутової мови:

Що, подруженька, з тобою?

Вимов слівце;

Слухай пісні круговий;

Вийми собі колечко, —

Звертаються дівчини Ксветлане.

На початку XIX століття гадання втратили свою первісну магічну основу, ставши улюбленій дівочій грою. Єдиним шляхом до зміни життя дівчини в минулому було заміжжя, тому питання, хто буде її «нареченим», мав велике значення. Таким чином, уже початкова картина дає можливість авторові поставити потрібну йому проблему відносини людини до свого майбутнього, до своєї долі. Її рішення здійснюється поетом на прикладі долі головної героїні — російської селянки, образ якої витриманий у пастельних тонах:

Мовчазна й смутна

Мила Світлана

Героїня сумує через тривалу розлуку з нареченим, для неї лише милим «червоний світло, їм лише серце дихає». Нудячись чекаючи, вона вимовляє молитву:

Я молюся й сльози ллю!

Угамуй сум мою, Ангел — Утішник

А в північ дівчина ворожить про долю свого коханого, хоче довідатися, як незабаром він повернеться. У стані напівдрімоти нареченій здається, що наречений нарешті приїжджає й відвозить її із собою. Потім вони їдуть по засніженому степу, а коли проїжджають повз церкву, те Світлана зауважує, що там іде відспівування. Після довгого тривожного шляху наречений привозить її у відокремлену хатину. Увійшовши туди, героїня бачить труну, з якого піднімається її наречений — небіжчик. Зненацька з’явився «білий голубочек» захищає дівчину від мерця

В основі ідеї балади лежить подання про жахливу подію в долі людини, воно реалізується в романтиків в образах примар, небіжчиків, які оживають у трунах; мертвих наречених, що скакають уночі на коні за нареченою; сатани, що є за душею грішника; лиходіїв, що продали душу дитини дияволові. Дія звичайно відбувається в особою, напівфантастичній обстановці: цвинтар, разверстые могили, що каркають ворони, багряний місяць, що висвітлює танцюючих парфумів або кістяки, нічний ліс, що горять дерева

В «Світлані» поетика жахливого є присутнім: тут є характерний романтичний пейзаж — вечірній, нічний, цвинтарний — і сюжет, заснований на таємничому й страшному, але все це помітно зм’якшується інтонацією вірша

Настрій тривоги, занепокоєння й страху відбито в епізодах балади, що малюють гадання Світлани і її сон:

З таємною боязкістю вона

У дзеркало дивиться;

Боязкість їй хвилює груди,

Страшно їй назад глянути,

Страх туманить очі…

Навіть образи, пов’язані з релігійними поданнями, іноді перетворюють у щось страхаюче, що відповідає настроям очікування й страху від невідомості:

Яскраве світло панікадил

Тускнет у фіміамі;

На середині чорна труна;

И говорить протяжно піп: «Буди взятий могилою!».

У кульмінаційний момент оповідання міняється споконвічно заданий національний колорит на типово сентименталистскую ситуацію: «білосніжний голубок», сповнений виняткової чутливості стосовно дівчини, сміло рятує Світлану від страшними, скреготливими зубами мерця. Коштує голубкові обійняти її крылами, як вона прокидається й вертається до вихідної реальності. Подібна кінцівка ідеалізує ситуацію, тому що виходить, що наяву всім супроводжує щастя, а нещастя можливі лише в сні. Ця ідеалізація підкріплюється мораллю:

Кращий друг нам у житті цей

Віра в провиденье. Благ зиждителя закон:

Тут нещастя — брехливий сон; Щастя — пробужденье.

Всі жахи зникають і як би відміняються у своєму здійсненні несподіваним пробудженням героїні: вона заснула під час гадання, всі страхи виявилися сном, а в реальності наречений є до неї живе й непошкодженим, і щастя зустрічі люблячих стає розв’язкою сюжету балади

Життя як постійне протистояння долі, як двобій людини й обставин — така етико — філософська проблематика балади, а романтична ідея добутку укладена в тім, що любов тріумфує над смертю. Тому ідея сюжету укладена в подоланні героїнею перешкоди між цим і потойбічним миром

Балади Жуковського відкрили романтичний плин у Російській літературі, створили оригінальну жанрову традицію: фантастично напружений хід подій, драматизированный сюжет, моралістичний підсумок, відверту умовність авторської позиції

Щоб зрозуміти значення творчості поета, досить сказати, що баладу «Світлана» і ім’я героїні згадував Пушкіна, описуючи сон Тетяни. Велике був вплив Василя Андрійовича на Баратинського й Лермонтова, Фета й Блоку. І сьогодні серця читачів скоряє щирість, задушевність і глибоку людяність його ліричних добутків. Збулося пророкування А. С. Пушкіна, що зробило до портрета вчителя й друга пророчий напис:

Його віршів чарівна насолода

Пройде століть заздру далечінь,

И, внемля їм, зітхне про славу младость,

Утішиться безмовний сум,

И жвава задумається радість

Схожі публікації