У повісті «Вечір напередодні Івана Купала» М. В. Гоголь зобразив жахливу і водночас вабливу магію купальської ночі з її чарами, обрядами та несподіваними перетвореннями. Прагнучи отримати вогнецвіт папороті, Петро, герой повісті, йде на вбивство хлопчика. Але не приносить йому щастя багатство, яке він отримав ціною безневинної крові. Автор для свого твору використав існуюче народне повір’я про магічну силу папороті, зірваної у ніч на Івана Купала. Та у народі з давніх-давен живуть й інші прикмети, вірування, звички, пов’язані із цим святом. Ті чи інші з них неодноразово були описані, іноді трохи прикрашеними, багатьма українськими, російськими, білоруськими та іншими письменниками.

Свято це бере свій початок з прадавнього торжества на честь язичницького божества Купали — бога земних плодів. Свято припадає на 7 липня — середину літа й середину року. Це день літнього сонцестояння. І в Україні він відзначається як свято торжества сонячного світла й тепла. Так сталося, що прадавнє свято Купала збігається з християнським Різдвом Іоанна Предтечі, який охрестив Ісуса Хреста у воді. Великий святий осінив своїм іменем «верхівку» літа. А народ поєднав два свята, християнське та язичницьке, в одне — Івана Купала: «Накупався Йван, та в воду упав. Купала під Івана!».

Головними атрибутами на святі Івана Купала зазвичай служать Купало й Марена. Марена, чи Мара (за народними повір’ями — старша русалка), — це сестра-ворогиня Купали. Вона, крім того, часто вважалася уособленням зими, тому її у цей день намагалися знищити. У деяких місцях її спалювали, в інших — топили в річці. А, наприклад, на Волині, за спогадами Лесі Українки, у вогонь кидали «козуба» — ляльку, зроблену з соломи, трісок та усілякого сміття. Разом із нею, за повір’ям, згоряли останні холоди.

Святкування Івана Купала починається ввечері. Дівчата збираються поблизу річки чи іншого водоймища. На головах у них вінки, сплетені з різних квітів та пахучих трав. Вони виготовляють з гілок чи соломи опудала Купала та Марени, прикрашають їх квітами та вінками, а потім, узявшись за руки, водять хороводи навколо цих опудал та співають пісні. Після того, як дівчата закінчують співати, хлопці обривають квіти та вінки й розпалюють вогнище, а Купалу кидають у воду. Марену дівчата теж несуть топити, при цьому співають, наприклад, таке:

Утонула Мареночка, утонула,

Тільки її кісочка зринула.

Пішла Мареночка топитися,

А за нею дружки подивитися…

А через розкладене вогнище всі присутні починають стрибати: до якої висоти дострибнуть — таким буде колосся в полі. У деяких місцях хлопці та дівчата стрибають через вогонь парами — якщо при перестрибуванні пара не розійдеться, це означає, що вона вступить у шлюб. Після цього молодь іде купатися. Однак старше покоління застерігає, що купатися з Мареною не слід, бо вона пірне у воду, здійметься вітер та хвилі — де нечиста сила приходить за Мареною.

На Івана Купала час найбільшої сили сонця. В уяві дредків — це святковий та чудодійний день, коли «сонце у воді купається». А вода, як і вогонь, мають очисну силу. Саме тому й з’явився обряд стрибання через вогонь та купання у воді. Цю ніч вважають магічною для бажаючих узяти шлюб та для тих, хто хоче мати дитину. Узагалі, дуже часто знаходять зв’язок між Купалою та іншими богами, такими, як Аполлон — бог сонця, Купідон — божество кохання та інші.

Після купання дівчата тікають від хлопців та починають ворожити. Вони запалюють свічки, прилаштовують їх до вінків, які потім пускають по річці. Самі при цьому йдуть берегом, співаючи:

В гаю зелененькім соловейко щебече,

Соловейко щебече;

Там дівчина мила віночок пустила

З барвіночку, з барвіночку.

Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку,

За миленьким, за миленьким…

Українська письменниця Ольга Кобилянська в повісті «У неділю рано зілля копала» намалювала картину саме цього Купальського ритуалу, коли дівчата знімали з голови «пишні вінки із стрічками, якими пристроїлися сього вечора, на блискучу воду» і чекали, що з ними буде. При цьому вони співали про те, як готувалися до цього дійства, а наступні пісні й розповідь героїні про її участь у цій події засвідчують, наскільки серйозним було ставлення дівчат до цього ритуалу. Пускаючи вінок на воду, закохана співала:

Поплинь, віночку, по блискучій хвилі,

Поплинь під хату, де живе милий.

Поплив віночок долі водою,

Серце дівчини забрав з собою.

За повір’ями, якщо вінок пливе добре й свічка не гасне, дівчина вийде заміж. Якщо при цьому вінок підпливе до якогось берега та стане — там й живе суджений. Самі ж вінки після цього зберігають цілий рік — вони вважаються наділеними цілющою силою.

Узагалі, існує чимало легенд про чудодійну силу всіляких рослин, зібраних у цю ніч — це й чебрець, і переліт-трава, і вже згадана папороть, яка цвіте дуже коротку мить і лише на Івана Купала. Давні українці вірили, що той, хто знайде квітучу папороть, починає чути голоси природи, бачити заховані скарби та може знаходити їх. Помітивши кущ папороті, біля нього розстелюють скатертину, читають молитву й чекають, коли кущ розцвіте. Коли квітка впаде на скатертину, її слід швидко загорнути та покласти за пазуху. А у Білорусі вірили, що квітку кидає «купальський дідок». Якщо він надішле такого подарунка, треба зробити розріз на долоні й сховати його туди: «Звідти нечистий не дістане». Знайдеш скарби й не загинеш, як гоголівський Петрусь.

Існує чимало прикмет, пов’язаних із цим святом: «Коли до Івана просо з ложку, то буде і в ложку», «Коли на Івана гримить грім, то горіхи будуть порожні й буде їх мало». А пасічникам бджоли «радять»: «Годуй мене до Йвана, зроблю з тебе пана». Обряди та звичаї, пов’язані зі святом Івана Купала, збереглися і дотепер у багатьох народів: чехів, німців, австрійців, болгар, поляків, росіян, білорусів, українців…

Якщо загалом оцінювати свято Купала з усіма його іграми, розвагами, то можна сказати, що це прекрасне свято спілкування молоді між собою і з природою.

Схожі публікації