Будь — яка екстремальна ситуація ставить людину у вкрай складні умови й змушує його виявити самі значні й глибинні властивості характеру; у боротьбі добр і злого почав душі перемагає найсильніше, а чинений людиною вчинок стає підсумком і наслідком цієї боротьби. І нерідко корисливі інтереси й страх беруть гору над кращим у людині; така ситуація, наприклад, зображена в романі

. Фадєєва «Розгром»: Мечик, по своєму ж легкодумству і юнацькій захопленості попавший у загін, виявляється абсолютно непристосованим до тяжких умов війни, поводиться низько й негідно. У нього немає елементарного почуття боргу, він не здатний піклуватися не тільки про інших (Варі й навіть своєму коні), але й про себе; це слабкий, легкодухий, егоїстичний і тому непотрібний на війні людин. Мечик — тягар для загону; у фіналі ж нагромадилися в його душі страх і боягузлива ненависть до війни вихлюпуються — Мечик віддає загін, біжить із нього. Мотив втечі й зрадництва звучить і в іншому добутку, присвяченому темі Громадянської війни, — п’єсі М. Булгакова «Дні Турбиных».

Тут гетьман і його наближені залишають напризволяще ціле місто, біжать, рятуючи лише свої життя. Біжить і Тальберг, причому його провина навряд чи менше: ця людина залишає в небезпеці дружину і її братів. Тальберг недостоин співчуття, а тим більше поваги (Олена так і говорить про цьому Шервинскому: «Не люблю я його й не поважаю»). Дійсно, всі те гірше, що може виявитися в людині у важкий час — боягузтво, низькість, себелюбність, — втілено в цьому явно нелюбимому герої Булгакова. Інший герой, Шервинский, є присутнім при втечі гетьмана, ніяк йому не перешкоджаючи (імовірно, усвідомлюючи марність всіх спроб), але після втечі повідомляє Турбиным про небезпеку, тобто поводиться максимально чесно й шляхетно в умовах безчесної гри гетьмана і його команди

Складність ситуації полягає, зокрема, у тім, що моральний вибір, чинений людиною, не завжди може бути однозначний, і шляхетна людина, пристосувавшись до зовнішніх умов, здатний принести об’єктивно більше добра навколишньої. Якби не вести від Шервинского, Турбіни не встигли б підготуватися до захисту, а ні від кого іншого цю інформацію одержати було неможливо. Проблема ще й у тім, що чималій людині часом доводиться переступати через свої принципи, — війна диктує нові правила й норми. У розповіді И. Бабеля «Мій перший гусак» герой робить змушене вбивство (хоча й гусака), при цьому, природно, порушує моральні закони; але на війні вбивство морально виправдано, смерть — у порядку речей, особливо якщо є реальна необхідність переступити закон «не убий» (у випадку з Лютовым — героєві просто неможливо було б жити далі з козаками). Людині доводиться іти на компроміс із собою, тому що війна міняє поняття про моральність і аморальність, про припустимий і про неприпустимий; навкруги смерть, що уже не сприймається як щось особливе

У двох інших розповідях Бабеля, «Лист» і «Берестечко» (обоє входять у цикл «Конармия»), автор показує свідомість, покалічена війною; у першому — солдата Курдюкова, «у найперших рядках» свого листа матері запитувача про улюбленого жеребця Степанку, а лише «по — друге» брата, що сповіщає її про смерть, і батька. І сама смерть описується з льодову душу спокоєм, у подробицях. Сцена вбивства старого єврея жахає щоденністю, у сприйнятті героя нічого видатного в ній немає; видиме, герой бачить таке не в перший і не востаннє, і тим більше страшно звучить кинута вбивцею фраза: «Якщо хто цікавиться, <…> нехай прибере. Це вільно…» Свідомість людини на війні деформується, міняється; стають неясні, розпливчастими рамки дозволу

У темі смерті, що пронизує практично всі добутки про війну, звучить один, на мій погляд, найстрашніший мотив; той факт, що аналогічні сцени зустрічаються в трьох дуже різних роботах («Доктор Живаго», «Конармия», «Розгром»), говорить про гостроту, актуальність і повсеместности проблеми в період війни. Ця проблема — убивство в порятунок, тобто смерть, сприймана в силу різних причин як необхідність, що несе полегшення вмираючий. У Бабеля Долгушев сам вимагає смерті, усвідомлюючи, що вона неминуча; Фролова («Розгром») убивають, але перед смертю він розуміє, що в пробірці не ліки, і фактично погоджується на загибель

Така ситуація болісна й для вбивць, і для жертви; не всякий здатний відняти життя в людини, навіть приреченого: Левинсону коштує чималих щиросердечних зусиль прийняти це рішення, а герой «Смерті Долгушева» взагалі виявляється не в силах вистрілити у вже вмираючого. З іншого боку, мовчазна згода Фролова на смерть — теж подвиг, що може зробити тільки дуже сильна людина. Особливий випадок — убивство Памфілом Палых родини («Доктор Живаго»): ціль та ж — запобігти мученням, але тут ця ідея повністю заволодіває героєм і практично зводить його сума.

У цих умовах украй важко зберегти здоровий розум, залишитися самим собою, не дати гіршому в собі узяти гору над кращим. І все — таки такі люди є; мотив героїчного поводження людини на війні звучить у багатьох добутках, причому героїзм проявляється на різних рівнях, як у керівників, від яких потрібна рішучість, самовладання й, мабуть, саме важке — здатність покласти на себе відповідальність, так і в підлеглих, достоїнства яких становлять хоробрість і безмежну відданість командирові й загону

Мудрі й розважливі керівники, Левинсон і Олексій Турбін, прагнуть зберегти життя своїм підлеглим, роблять для цього все можливе: Турбін наказує юнкерам: «По будинках!», розуміючи, що це суперечить кодексу честі й достоїнства воїна, але інакше молоді, недосвідчені, «зелені» солдати загинуть, і загинуть нізащо, нічого не домігшись, тому що серйозного опору вони однаково зробити не зможуть

Посада керівника коштувала Турбіну життя: рятуючи інших, не встиг урятуватися сам. У фіналі роману «Розгром» Левинсон не вмирає, але з’являється перед выжившими пристарілим; раптово навколишні бачать у ньому звичайної людини зі сльозавими очами, що схудло й побледнели. Але остання фраза роману («…потрібно було жити й виконувати свої обов’язки») повертає оптимістичний настрой; слабість Левинсона тимчасова, тому що хоробра людина — це не той, хто не випробовує страху, адже інстинкт самозбереження є в усіх; це той, хто вміє придушити в собі страх, поставити спільні нтерес, ідею вище страху й не дає йому перерости втрусость.

Не менше хоробрості потрібно від підлеглих — Морозки, Николки Турбіна. Ці герої двох різних добутків належать різним станам, у них зовсім різні долі, і, мабуть, єдине, що їх поєднує, — те краще, що є в солдаті: сміливість, вірність, відданість, у відомій мері ініціатива. І обоє автора, Булгаков і Фадєєв, явно симпатизують героям, хоча в силу реалістичності добутків приводять їх до трагичному фіналу: Морозку — до героїчної смерті, Николку — до важкого поранення

Особливе місце в добутках про війну займають образи жінок, здавалося б, недоречні в суворих реаліях воєнного часу. У п’єсі «Дні Турбиных» Олена, головна героїня, жінка сильна, неабияка; вона нарівні із чоловіками зустрічає тривожні часи, знаходить у собі сили після від’їзду чоловіка почати нове життя

У романі «Розгром» образ Вари — також один із центральних, але у Фадєєва жінка сприймається скоріше не як ідеал, об’єкт поклоніння (згадаємо, що в Булгакова майже все чоловіка в п’єсі закохані в Олену), а скоріше як друг, вірний товариш і супутник. У той же час показані її внутрішній мир і еволюція: від романтичної захопленості Мечиком до спокійного розуміння щирих цінностей і повернення до Морозке. Епізодичний, але дуже характерний образ господарки з розповіді «Мій перший гусак», що приречено повторює: «Товариш, я бажаю повіситися». Образи молодих жінок, традиційно в Літературі обозначающие вес тендітне, ніжне, прекрасне, підкреслюють жахи й жорстокості війни за принципом несумісності й контрасту

«Доктор Живаго», «Конармия», «Розгром», «Дні Турбиных» — добутку, у яких відбиті реалії війни з різних сторін, у житті різних станів, національностей, у різних куточках країни, від України до Далекого Сходу. І на тлі нескінченних тайгових лісів, що горять міст і розорених сіл виникають образи людей, у долях яких автори часом поєднують типові риси певного стану або нації; але загальнолюдські цінності не подвластны ні часу, ні простору; скрізь і завжди цінувалися й будуть цінуватися чесність, хоробрість і шляхетність, і те краще, що любили у своїх героях Бабель, Булгаков, Фадєєв, Пастернак, — це вічно, тому їхнього добутку люблять і будуть любити вітчизняні й закордонні читачі

Схожі публікації