Наша рідна земля багато перенесла горя, війн, сліз. Але вона вистояла і радує нас своєю незабутньою красою.

Як і раніше, стоять ліси, розкинулися лани, протікають ріки. Тільки вони знають усі таємниці минулих років.

У вірші Платона Воронька «Люблю я ліс!» розкривається глибока пошана поета до лісу, рідної землі. Ще у роки Великої Вітчизняної війни поет зі своїм партизанським загоном пройшов місцями рідної землі. Багато разів йому судилося бути пораненим під час бойових операцій.

Можливо, саме ліс допоміг йому залишитися живим, рятуючи у своїх хащах. Тому П. Воронько вклоняється й шанує цього природного велетня. І поет щиро вірить, що буде мирне майбутнє в Україні:

У вік найвищої краси,

У вік без війн,

Без крові,

Сліз.

Краса природи, добро, розум повинні перемогти й запанувати на цій землі.

Схожі публікації