Багато уваги у своїй творчості Павло Грабовський приділяв близьким людям, а саме матері та сестрі, з якими його було розлучено на довгі-довгі роки. Адже ж відомо, що Грабовського було заслано до Сибіру, він був дуже далеко від рідної країни, у якій залишилися і старенька ненька, і сестричка.

Образи матері та сестри є наскрізними в поезіях «Сон» та «До матері ». У них бринить глибока туга поета за найдорожчими у світі людьми, безмежна любов та відчай від думки, що він ніколи не побачить їх.

У поезії «Сон» образи матері та сестри автор накреслює декілька промовистими й яскравими штрихами, з яких видно, що його рідні теж чимало страждали від несправедливості і свавілля тогочасного уряду:

А в хаті… там знудилась мати

І знудьгувалася сестра.

Поблідло личко, згасли очі,

Надія вмерла, стан зігнувсь…

Знудилася старенька матуся від туги за рідним сином, змарніла і його молода сестра. Таке змалювання образу сестри, як «поблідле личко», «згаслі очі», «зігнутий стан» кажуть самі за себе. І поету боляче, що його рідні повинні терпіти такі страждання.

Поезія «До матері» переповнена поетовим відчаєм. Він стомився від численних тюремних камер, і його найзаповітніше бажання — побачити свою неньку, поговорити з нею, розказати їй про свій душевний біль. Але це неможливо, і поет із розпачем гукає до неї:

Мамо-голубко!

Прийди подивися,

Сина від мук захисти!

Образ старенької матері стоїть перед очами письменника, ятрить йому серце:

Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу,

Стогнеш сама у журбі…

Поетові не дає спокою думка, що його матуся страждає так само, як і він, а можливо й сильніше:

Хай я в неволі конаю та плачу, —

Важче незмірно тобі.

Отже, спогади про матір та сестру постійно супроводжували П. Грабовського, допомагали йому мужньо переносити ті випробування, які випали на долю його.

Схожі публікації