Хто перший взяв гітару й, підійшовши до мікрофона, став не читати вірші, а співати їх? Хто був першим бардом, що співає поетом нашого часу? Багато хто думають: Окуджава. Ще частіше говорять: Висоцький. У людей є підстави думати так. Але якщо бути точним, то в джерел сучасної пісенної лірики коштує Юрій Визбор.

Був час недовге, півтора — два роки наприкінці п’ятидесятих, коли саме він, що яскраво виділився, що як би виплив із хвиль тоді студентської пісні, що широко розлилася, одноосібно опанував увагою й серцями слухачів. Магнітофонні стрічки, передані з будинку в будинок, і живі голоси, що підхоплюють пісню від багаття до багаття, минулого немов відбиттям вигляду самого Визбора, веселого, желтоволосого, круглолицього хлопця в ковбойці, що не те співав, не те шепотів, не те розповідав із простотою, що бере за душу:

Лижі в грубки коштують,

Гасне захід за горою…

Він був изумительно, прирожденно артистичний, ці співаки в багать, і в його артистизмі вже була намацана своя довга тема, своя інформація, знайдена відразу й точно. Тоді жартували: у Визбора навіть гітара сміється!

Через десятиліття проніс Визбор цю свою посмішку. Поруч із пронизливим елегійним сумом Окуджавы, поруч із лютим, гнівним напором Висоцького не повторювалася посмішка, що іскриться, Визбора, і пісні його пізнавані саме по відсвіті сміху. Життя його виявилася недовгою. Усього п’ятдесят років. Він встиг багато чого. Написав кілька сценаріїв, видав пари книжок розповідей, зіграв трохи киноролей. Залишив купу чарівних акварельних, гуашевых пейзажів, «зелені озера так риски лісів…». Його пісні існують у живій пам’яті людей, їх співають у студентських гуртожитках, у багать, на зимівлях, у кубриках і вкают — компаниях.

Він поет товариства, поет тісних людських зв’язків. Герой Визбора завжди у зв’язуванні, у ланцюжку. Він — співак чоловічої доблесті. Його герой — людин з рюкзаком і ледорубом. Людина на крутому схилі. На палубі, що нахилила. За кермом машини, що мчиться. За штурвалом літака, що злітає. Його символи — тропа, що йде в туман, тропа, по кручі взбирающаяся до сонця. Його мова — скупі жести. Чоловіча небагатослівність, що злегка соромиться себе, що як би ховає свою силу

Юрій Визбор з тих самих дітей війни, що вижили в страшні роки, виросли на «горбатих вулицях», а потім, вивчившись, освоївши книжкові премудрості, закинули за спини рюкзаки й пішли освоювати цю землю. Визбор з його нехитрими мелодіями, з його щиросердністю — романтик цього покоління. Він — поет покоління, що не втратило юнацької мрійності. Він — поет епохи, що заповість свою мрію сильним людям майбутнього

Схожі публікації