Коли говорять про тему поета й поезії в Літературі, навряд чи хто згадує як приклад поетів — романтиків. Хіба що Рилєєва, прихильника активного напрямку, у силу своїх політичних переконань, що встав на шлях боротьби й, що призвали на допомогу поезію. Тоді на частку пасивним романтикам залишається лише область мріянь і мрій, прекрасних художніх картин і загадкових образів

Але хоча гуманістичні ідеали не ідентичні політичним поглядам і позиціям, вони теж змушують поета визначити своє місце в суспільстві, заявити про себе. Причому не просто словами — гаслами, а вибором ідеалів і здійсненням учинків. Згадаємо кілька фактів з біографії російського поета першої половини XIX сторіччя, так званого пасивного романтика Василя Андрійовича Жуковського

Монархіст по політичних переконаннях. Чудовий поет і перекладач по призначенню Божому й великому дарунку долі. Наставник великих князів і, отже, царський вельможа за посадою. Старший друг і вчитель Пушкіна, заступник Тараса Шевченко (саме за портрет Жуковського кисті Брюллова, розіграний у лотерею, викуплений Шевченко із кріпосної неволі) — по велінню серця. І ще — російський патріот, лицар Її Величності Літератури

Він вибрав для перекладів ті балади Шиллера й Ґете, де виспівувалися сміливість і мужність і засуджувалися підступництво й деспотизм, у яких би видах вони не проявлялися: «Ивиковы журавлів», «Кубок », «Рукавичка», «Суд божий над єпископом». Коли настав суворий час — Вітчизняна війна 1812 року, — Жуковський, будучи дуже цивільною людиною, записався в народне ополчення. Інакше просто не міг: ворог загрожував його Батьківщині. Вірш «Співак у країні російських воїнів» спочатку має підзаголовок: «Писано після віддачі Москви перед боєм у Тарутиному» — тобто на початку жовтня 1812 року. Воно ще в рукописних списках потрапило в діючу армію й заучувалося напам’ять.

Жуковський зобразив Співака (читай: поета), уявляючи собі його роль і призначення на війні. Всупереч словам древніх: «Inter arma, tacent musae» (Під час війни музи мовчать), його Співак, подібно давньогрецькому Тиртею й давньоруському Бояну, надихає воїнів. Вірш являє собою врочистий діалог — щось начебто давньогрецького драматичного виступу, де Співак починає, а Воїни (як хор) підхоплюють його слова. Він як би веде їх за собою. Співак робить воїнів у сто крат сильніше, нагадуючи їм про доблесть предків, про славні перемоги:

…Дух батьків воскрес у синах;

Схожі публікації