Леся Українка — мужній борець за кращу долю України. І це не пусті слова, вони доведені справою. Її ім’я недаремно ставлять поряд з ім’ям Великого Кобзаря. Ця жінка все своє життя присвятила народу.

Як відомо, Леся Українка дворянського походження, але це не перешкоджає зближенню її з народом. Вона ніколи не тільки не цуралася селян, а навпаки — відчувала єдність з ними. Проблеми українського народу глибоко хвилювали поетесу, завжди відгукувались у її гарячому серці.

Здається надзвичайним, що жінка зі слабким фізичним здоров’ям наділена такою незламною волею. Соціальне становище допомогло Лесі стати освіченою, інтелігентною людиною. Вона на собі відчувала ту величезну різницю, глибоку прірву, що відділяє трудящий люд від освічених інтелігентів. Але духовна близькість з простим народом, глибокі національні почуття допомогли Лесі Українці наблизитись до людей. У цей час письменниця відчуває глибокий біль за стан освіти в Україні.

Навіть тяжка невиліковна хвороба не загасила палкого вогню в серці письменниці. Вона вирішує боротися могутнім засобом поетичного слова:

Слово, моя ти єдиная зброє,

Мине повинні загинуть обоє!

Леся Українка наголошує на своєму намірі боротися до кінця, незважаючи на перешкоди, і одразу підкреслює, що слово її не загине разом з нею, воно почне жити своїм життям, незалежним від життя автора. Так і сталося. Авторка пророкує подальшу долю свого незламного, могутнього слова:

Як умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень.

Поетеса мріє про ідеальну «країну мрій», де «чола підводять похилі» і де не сльозами, а веселим співом ридають нещасні. Таке світосприйняття є специфічним творчим засобом авторки.

У багатьох своїх творах вона закликає митця служити рідному народу, ніколи не зраджуючи. Вона гостро засуджує тих, хто забуває про жахливі рани народні, а добровільно одягає на руки «золоті кайдани».

Ціль життя і творчості палкої письменниці — у служінні скривдженому народу, у боротьбі за його безумовно щасливе майбутнє. Авторці важко зрозуміти, як такий духовно величний, працьовитий, талановитий народ з такою безмежною терплячістю і самоприниженням примирюється зі своїми путами. Вона палко бажає змін, намагається зробити свій народ щасливішим, допомогти йому піднятися з колін та відчути себе повноцінною нацією:

Вставай, хто живий,

в кого думка повстала!

Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мли, —

Досвітній вогонь запали,

Коли ще зоря не заграла.

Творчість Лесі Українки — то дійсна окраса українського письменства, чи не найкраща його сторінка. Художнє слово авторки не піддається віковому руйнуванню, воно живе, воно і зараз актуальне, і так буде завжди:

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає!

Схожі публікації