У давньогрецькій міфології є легенда про Прометея, який викрав у богів вогонь і дав його людям. За це верховний бог Зевс звелів прикувати його до скелі, до якої щодня прилітав орел і терзав Прометея. З того часу Прометей є символом самовідданості, сміливості, мужності.

Легенда про Прометея впродовж багатьох віків надихає митців на створення нових і нових творів мистецтва. По-різному осмислюється легенда, образ титана. Кожен митець інтерпретує її по-своєму, підкоряє власній ідеї. Український поет XX століття Андрій Малишко теж не залишився байдужим до вічного образу Прометея. Через рік після Великої Вітчизняної війни поет створив поему, у яку ввів цей символічний образ, і назвав свій твір «Прометей». У давньогрецькому міфі про титана поета привабила така його риса як самовідданість, готовність на самопожертву заради щастя інших. Саме цю рису людського характеру митець прагнув підкреслити, створюючи в поемі образ солдата-розвідника.

Багатогранний образ головного героя — перед нами в різних ситуаціях розкривається справжній захисник рідної землі, її палкий патріот, хоробрий солдат, досвідчений розвідник, вірний товариш, ніжний син, людина з багатим внутрішнім світом, людина, сповнена великої снаги до життя. Багато ще можна сказати про безіменного героя. Але найбільшу увагу в змалюванні солдата Андрій Малишко приділяє його здатності до самопожертви заради інших. Він не може допустити, щоб через нього постраждали інші люди, ті, хто і так його вже врятував, хто доглядав його й оберігав. Від думки, що рятуючи його в другий раз, ці люди зазнають страшного лиха, йому стає не по собі. Він не може допустити, щоб загинули чиїсь матері, бо в них він бачить рідну неньку, щоб за кимось плакали діти, брати і сестри. Тому юнак сміливо ступає вперед і зізнається в тому, що він розвідник. У цю найважчу хвилину свого життя він залишається непохитним. Як Прометей, він віддає пломінь і силу своєї впевненості іншим. Без відчаю і тіні розпачу він віддає своє життя задля інших, бо вірить в перемогу, вірить у те, що не помре, бо дасть життям іншим:

Живіть мене теплом своїм,

Я понесу вас в кожен дім,

Щоб знов життя людське розквітло…

Андрій Малишко не випадково залишив свого солдата безіменним. Поет прагнув підкреслити, що в часи Великої Вітчизняної війни таких Прометеїв, що сміливо йшли на самопожертву заради інших, було тисячі, і всі вони, безумовно, заслуговують на нашу щиру подяку і вічну пам’ять.

Схожі публікації