Ця повість Лєскова — мій самий улюблений літературний твір із класичної прози минулого століття. Мова дивний. Образ головного героя просто закохує в себе. Цей образ, мабуть, самий значним і сильний із всім, створеним письменником

Іван Северьяныч Флягин — людина особливої, винятковий, дивної й незвичайної долі. Із самого дитинства «призначений для монастиря» і постійно пам’ятає про це, він, однак, не може перебороти чарів мирського життя й розстатися з нею. Численні захоплюючі й разом з тим драматичні пригоди Флягина часом представляються суцільною екзотикою

Але його характер час від часу фіксує читацька увага на реалістичних моментах. Сам автор, як відомо, порівнює пригоди свого героя із пригодами Чичикова в «Мертвих душах» Гоголя. Але на відміну від Чичикова герой Лєскова, пройшовши через суворі випробування, зберіг чистоту й щирість почуттів, що доходить до наївності

Деяка дитячість героя при його могутній статурі симпатична читачеві. Хочу відзначити як незаперечне достоїнство героя, що всі свої справи він погоджує тільки із власною совістю. «Я себе не продавав ні за більші гроші, ні за малі й не продам», — говорить він

Надходячи по совісті, герой Лєскова часто розходиться з нормами загальноприйнятої моралі й готовий зарахувати себе в «більші грішники». Але хоча по його провині гине чернець і він до смерті забиває батогом татарського князя через кобилу, більше того — зіштовхує з обриву свою улюблену Грушеньку, автор затверджує, що в життєвої «драмокомедии» Флягин — найкращий і чесний актор

Мені здається, що письменник занадто критичний стосовно свого героя. Адже у всіх колотнечах життя Флягина винуваті по суті самі потерпілі від нього герої. Татарський князь, наприклад, бився із Флягиным на хльостанні один одного батогами, тому що не хотів віддавати йому кобилу. Грушенька сама спровокувала своє самогубство. Зачарований мандрівник був як би заручником їхніх трагедій. Вони використовували його для дозволу своїх драм, ішли, а він залишався й ніс цей страшний вантаж по життю, відчуваючи постійно свою неодмінну провину

По — моєму, з погляду моральності Флягин — страстотерпец і мученик Христов. А його привітне відношення до людей, які зробили йому стільки зла! Лісочків оповідає про те, що Флягину, як і багатьом героям того часу, властиві й релігійність, і сумніву в релігії. Флягин говорить: «Не розумію, отчого ж мені від всіх цих молитов ніякої користі ні, і, по малості сказати, хоча не вірую, бентежуся й сам молитися не став…»

У монастирі герой виявився тільки тому, що йому «дітися було нікуди». Саме в стінах монастиря він відчуває страх за свій народ і готовність «померти» за нього. Але небезпека для свого народу Флягин бачить тільки з боку зовнішніх ворогів, не помышляя про боротьбу проти внутрішніх. Треба сказати, що іноді він іронічно озивається все — таки про начальство, але якось безвідносно до ідеї протесту проти дворян — тунеядцев.

Він говорить: «Наші князі слабодушные й немужні, і сила їх найнікчемніша». Він говорить це так, як би дорослий чоловік — воїн міг пожурити маленьких дітей, без зла й образи за них. Мол, що з них взяти, раз вони такі! От він і збирається поїхати на війну, для того щоб віддати життя за батьківщину, тому що розуміє — без нього, як говориться, там вода не освітиться

Власне кажучи, герой Лєскова прав. Він уже довів один раз своя мужність. Прав він і по — лесковски: поки в суспільстві бушують прогресивні ідеї й страсті, повинен же хтось захищати Будинок, у якому все це відбувається. Напевно, великий письменник думав, що в Будинку зрештою розберуться самі. А якщо цей Будинок не захищати від зовнішніх ворогів, те й розбиратися буде комусь і не для кого

На закінчення хочу відзначити, що в «Зачарованому мандрівнику» є риси багатьох моїх сучасників. Я знаю, що багато молодих людей, їдучи добровольцями воювати в так звані гарячі крапки, у душі думають приблизно так само, як герой Лєскова. Це підтвердження того, що письменник вірно вихопив з народу характерні риси. І тому його герой Флягин по значимості коштує вище інших його героїв

Схожі публікації