У центрі уваги роману «Батьки й діти» — конфлікт між Євгенієм Васильовичем Базаровым і Павлом Петровичем Кірсановим

Євгеній Базарів з’являється перед нами не дуже чемним, що не піддається на різного роду лестощі й похвалу людиною. Він відразу почуває характер співрозмовника. Представився він просто: «Євгеній Васильєв», — і відразу почув у відповідь: «…люб’язний Євгеній Васильович…» Від таких слів особа Базарова пересмикнулося. Ах, як люблять у нас лицемірити! Зовнішність Євгенія лише підкреслює його характер. «Довге й худе, із широким чолом особа… виражало самовпевненість і розум». І от перед Базаровым з’являється Павло Петрович: «Особа його, жовчне, але без зморшок, незвичайно правильне й чисте». Здається, начебто він все своє життя тільки й займався тим, що стежив за своєю красою й елегантністю. Про його життя в молодості ми довідаємося тільки, що він мав величезний успіх у дам, а з однієї з них у нього був роман. Довідавшись, що Базарів — нігіліст, Павло Петрович відчув у ньому заклятого ворога. Кірсанов намагався довести Базарову, що той не прав, що не можна заперечувати все, що майбутнє Росії за аристократами. Євгеній заперечує навіть мистецтво. І на перший погляд здається, що він взагалі далекий від того, що персоніфікували кращі представники демократії Росії, будучи особистостями дуже утворене й любляче щире мистецтво. Але в наступній фразі Базарів розвіяв наші сумніви: «Мистецтво наживати гроші?..» Стає ясно, що Базарів має свою точку зору на загальноприйняті норми, часто заперечуючи їх: «Ми діємо в силу того, що ми визнаємо корисним. У теперішній час корисніше всього заперечення — ми заперечуємо», — говорить Євгеній. У патріархальній Росії потрібно було заперечувати всі, щоб змінити життя до кращого: «…не тільки мистецтво, поезію, але й…страшно вимовити…» Не можна затверджувати, що в Павла Петровича немає принципів: «…але я не роняю себе, я поважаю в собі людини». Базарів миттєво парирує: «…ви от поважаєте — те себе й сидите сложа руки; яка ж від цього користь?..» Павло Петрович не може зрозуміти, як можна все руйнувати, «адже потрібно ж і будувати». — «Це вже не наша справа… Спершу потрібно місце розчистити», — відповідає Євгеній. Ми прекрасно розуміємо, що в цих суперечках перемагає Базарів, адже час «дорослих Печориных», представником яких є Павло Петрович, пройшло, «нові люди» в особі Базарова є майбутніми хазяями миру

Обговорення проблеми пристрою суспільства триває й у розмові Євгенія з Ганною Сергіївною Одинцовій. Ці люди близькі за духом, вони відразу виявили інтерес друг до друга. Базарів захоплювався тільки природничими науками, і лише в цьому, може бути, проявлялася його обмеженість. Він уважав, що люди однакові, як «дерева в лісі». Розмовляючи з Ганною Сергіївною, Євгеній відкрив для себе багато нового й полюбив її. Після їхньої зустрічі він говорить: «Може бути, точно, усяка людина — загадка».

Здобувши перемогу в ідейній суперечці, наприкінці роману Базарів умирає, умирає героїчно, гідно.

Смерть… Скільки людей пішло з життя, так і не досягши тих цілей, які вони ставили перед собою в молодості: Грибоєдов, Пушкін, Лермонтов, Бєлінський… Яка це втрата для всієї російської культури!

Але вони пішли для того, щоб ніколи не загинула Росія:

Хто служачи великим цілям століття,

Життя свою цілком віддає

На боротьбу за брата — людини,

Тільки той себе переживе

Тургенєв після виходу роману у світло писав: «Мені мріялася фігура похмура, дика, більша… сильна, злісна, чесна — і все — таки приречена на загибель, тому що вона все — таки коштує напередодні майбутнього». У цьому я бачу слабість Базарова, тому що його час ще не прийшов, але автор дуже любив свого героя, хоча й не вірив у майбутнє нігілістів, тому що вони йому були глибоко далекі. На мій погляд, Тургенєв ставив мету показати неспроможність існуючих суспільних відносин у Росії й для більшої переконливості протиставив «батьків» нігілістам

Де ж саме правильне визначення цієї найбільшої особистості? Мені здається, що в ньому самому. Євгеній Базарів не ідеал, але щирої цінності героя не варто применшувати. Нашому поколінню особливо близькі його характер і його незгода з усім, що, здавалося б, не повинне викликати ніяких заперечень. Я щиро полюбив Базарова, і смерть його змусила мене ще раз переосмислити роман. Я ще раз із більшою силою переконався, що Євгеній не дарма прожив свою настільки коротке життя, адже стародавня мудрість говорить: «Хто непохитно й завзято відстоює своє право, зрештою одержить його».

Схожі публікації