А. Н. Островський у своїй п’єсі «Гроза» розділив людей на дві категорії. Одна категорія — гнобителі, представники «темного царства», інша — принижені й забиті ними люди. Представники першої групи — особистості різні й по — різному ставляться до ближнього. Дикої — людина грубий, неосвічений і жадібний. Про нього говорять: «Уж такого — те ругателя, як у нас Савел Прокофьич, пошукати ще! Нізащо людини обірве». Дикої нешанобливо ставиться до людей, які від нього залежать і бояться його. От, наприклад, що Дикої говорить Кулигину: «Для інших ти чесна людина, а я думаю, що ти розбійник, от і все. Хотілося тобі це чути від мене? Отож слухай! Говорю, що ти розбійник — і кінець! Що ж, ти судитися із мною будеш? Так ти знай, що ти черв’як. Захочу — помилую, захочу — роздавлю». Але Дикої в той же час і боягузливий. Він не лається з Кудряшом, наприклад, тому що Кудряш може дати відсіч і не боїться Дикого і йому подібних. Н. А. Добролюбов у статті «Темне царство» дає таку оцінку поводженню Дикого: «Тільки покажеш де — небудь сильну й рішучу відсіч, сила самодура падає, він починає боятися й губиться». А от Кабанова Марфа Ігнатіївна зовсім інша. Вона хитра й діє під «личиною благочестя». Вона все повторює, що піклується не про себе, а про дітей: «Адже від любові батьки й строгі до вас бувають, від любові вас і сварять — те, усі думають добру навчити. Ну, а це нині не подобається».

Але насправді Кабаниха жорстока. Навіть після загибелі Катерины вона говорить синові: «Тиша! Про неї й плакати — те гріх!» Кабаниха вміло використовує різні прийоми для твердження своєї влади в будинку. Вона завжди говорить повчально, постійно лицемірно прибіднюється: «Мати стара, дурна…» Але в той же час Кабаниха владна, прагне тримати всіх у підпорядкуванні, любить наказувати. Вона нещирої віри в Бога й марновірна. У релігії вона бачить одна мета: залякати людини, тримати його у вічному страху. До Катерине вона ставиться жорстоко, не вважає її за людину, вічно принижує й пригноблює її. Не дає їй навіть слова сказати: «Ти б, здається, могла й помовчати, коли тебе не запитують».

До представників безвладних, забитих людей «темного царства» ставляться Тихін і Борис. Тихін по натурі добра наївна людина. Про себе він говорить: «Так я, маменька, і не хочу своєю волею жити. Де вже мені своєю волею жити!» Тихін завжди покірний своєї матері. Він не може ослухатися її. Тихін, звичайно ж, по — своєму любить Катерину, щирий з нею й жалує її. Він намагається всілякими шляхами вирватися з домашнього пекла, але в нього це виходить украй рідко: «Ви мене вже заїздили тут зовсім! Я не чаю, як вирватися — те, а ти ще нав’язуєш із мною». Коли Катерина гине, Тихін навіть у чомусь заздрить їй. Він говорить: «Добре тобі, Катя! А я — те навіщо залишився жити на світі так мучитися!».

Борис, по суті, така ж безвладна людина, як Тихін. Із всіх людей міста Калинова він виділяється своєю освіченістю: напевно, тому його зауважує Катерина. Але при цьому він ще й боягузливий. При останній зустрічі з Катериной, уже розуміючи, що вона на краю загибелі, Борис не приховує свого страху: «Не застали б нас тут». Катерина разочаровывается в Борисі. Борис — безпосередній винуватець смерті Катерины.

Повною протилежністю Борисові є Кудряш. Кудряш волелюбний, він не бажає підкорятися самодурам. «Ні, уже я перед ним рабствовать не стану». Кудряш безоглядно любить Варвару й уміє постояти за свої почуття. Він небайдужий і до долі інших людей. Під стать Кудряшу й Варвара. Вона пряма протилежність братові. Смілива й рішуча Варвара не бажає підкорятися матері. Варвара не марновірна й не вважає обов’язковим дотримувати встановлених звичаїв, але вона не може виступити на захист своїх прав і змушена хитрити й обманювати. Варвара, що виросла в неправді й обмані, дотримується правила: «Роби, що хочеш, тільки б усе шито так крите було». Але при цьому вона нехтує безхарактерність брата й обурюється безсердечністю матюкай

Кулигин — утворена й талановита людина. Він захоплено й поетично ставиться до природи. «Чудесна, істинно потрібно сказати, що чудесно! Кудряш! От, братик мій, п’ятдесят років я щодня дивлюся на Волгу й усе надивитися не можу». Кулигина засмучує темрява й неуцтво мешканців міста Калинова. Але Кулигин розуміє, що, які б кроки не вживав він для поліпшення життя, все бесполезно й треба із цим упокоритися

Порівняння діючих осіб п’єси підкреслює самітність Катерины в цьому суспільстві. Її особистість, її характер несумісні з «темним царством». Життя штовхає її до обриву, до смерті — іншого шляху в неї немає

Схожі публікації