З давніх-давен наші пращури виконували певні обряди. Кожний обряд пов’язувався із якоюсь подією. У дохристиянські часи, тобто в той період, коли люди вірили, що існує не єдиний Бог, а певна кількість богів, вони виконували обряди, щоб задобрити того чи іншого бога. Звідси виникли і обрядові пісні, які супроводжували обряди.

Узимку виконувався обряд колядування, який мав на меті сприяти доброму урожаю й узагалі принести господарям достатки.

Коли приходила весна, дівчата виконували обрядові танці, супроводжуючи їх веснянками. Таким чином вони прискорювали прихід весни і показували їй, що вони готові до праці на полі.

Улітку дівчата «грали» Лялю. Ляля в наших пращурів символізувала собою природу, життєву основу, була матір’ю сонця в його втіленні, богинею кохання, гармонії, весілля, краси і всякого благополуччя, матір’ю-годувальницею світу. У різних регіонах України цю богиню називали Лада або Леля.

Коли було прийняте християнство, з’явилися нові обряди. Наслідування численних дохристиянських і післяхристиянських обрядів з часом переросло у традиції. Дехто забуває, у чому суть того чи іншого обряду, але за традицією продовжує його виконувати. Для інших традицій — це продовження тої священної справи, якої дотримувалися пращури. Але я вважаю, що жоден обряд, які виконували мої пращури, не з’явився випадково. І завжди треба пам’ятати, чому обряд виконується, що спричинило його появу. Тільки в такому випадку можна зрозуміти той глибинний смисл, який укладали наші пращури в обряди.

Схожі публікації