1. Співвідношення між словом і поняттям.

2. Лексичне значення слова. Основні види лексичних значень.

3. Омоніми та омонімічне вживання слів (омофони, омоформи, омографи).

4. Синонімія.

3. Антонімія.

6. Пароніми.

І. Слово – складна одиниця, що складається з двох сторін: із зовнішньої і внутрішньої.

Зовнішня – звуковий склад, будова слова: те, що ми чуємо або бачимо у мові – Лексема. Внутрішня – його зміст, значення – Семема.

Між лексемою і семемою існує тісний зв’язок, нерозривний. Окремо вони не існують. Лексема і семема – теж складні одиниці.

Лексема Складається з букв, звуків, морфем.

Семема Складається із дрібніших семантичних рис, які ми називаємо Семами. Наприклад: учитель – освічена людина, яка вчить. Семи: 1) „людина, яка вчить”; 2) „освічена людина”.


Семантичні зв’язки всередині слова, тобто аналіз залежності його змістових компонентів, визначаються між значеннями слова і поняття.

Предметно-логічна співвіднесеність слова вказує на те, що воно безпосередньо пов’язане з уявленнями про реальну дійсність, які потім стають основою різного роду понять, що називаються за допомогою слів. Саме в них людина оформлює, формулює свої уявлення і поняття про ті чи інші предмети, явища, фізичні і психічні стани, системи суспільних відносин і т. д. Але поняття – категорія логічна, а слово з його значенням – категорія лінгвістична. Щоб логічний зміст міг сприйматися як одиниця мовної системи, він повинен бути співвіднесений з певним словом. Зв’язок між поняттям і словом дуже тісний. І однією із задач семасіології якраз і є вивчення питання про те, як в словах відображується позамовна дійсність.

Поняття Про предмет, явище, якість, стан чи дію – це свого роду узагальнене відображення в свідомості людей основних уявлень про якості реального світу.

Початково у свідомості людей відображались лише конкретно видимі предмети, тобто все те, що людина сприймала за допомогою органів чуття. В результаті розвитку мислення у людини з’являється здатність до абстрактних уявлень. У свідомості людей відображаються вже не тільки реально існуючі предмети, але й усі абстраговані процеси, явища (наприклад, поняття про радість, хвилювання, сміливість). Пізнаючи предмети і явища, людина абстрагується від усього несуттєвого у їх якостях, властивостях, тобто зосереджується на основних рисах. Потім вона співставляє свої уявлення, отримані від пізнання схожих і однотипних предметів. Таким чином, в її свідомості утворюються поняття про предмети і явища дійсності.

У понятті відображаються не всі якості і ознаки, притаманні предмету, а тільки основні, суттєві. Наприклад, якщо мова йде про Рибу, то для цього поняття найбільш суттєвим є уявлення про те, що перед нами різновид хребтових, що живе у воді і дихає зябрами, а також має плавці.

За поняттям закріплюється найменування, слово, тобто самі поняття формуються за допомогою мовних засобів. Зв’язок між словом і поняттям встановлюється в процесі сумісної діяльності людей.

Позначаючи предмет, явище, ознаку, дію і т. д., виражаючи поняття про них, слово виконує основну свою функцію – номінативну (називну), яка дозволяє виділити предмет (явище,


Ознаку, дію) з ряду подібних чи з великої кількості інших предметів, чи денотатів.

Поняття є найбільш суттєвим елементом значення слова, але не завжди єдиним. У структуру значення слова можуть включатися і оціночно-експресивні елементи, і граматичні ознаки, і контекстуально-стилістичні асоціації.

ІІ. Лексичне значення слова Є, за визначенням В. В. Виноградова, його „предметно-речовий зміст, оформлений за законами граматики даної мови і який є елементом загальної семантичної системи словника цієї мови”. Воно закріплене суспільно-мовною практикою, є основою семантичної структури слова і, як правило, називається денотативним.

Лексичне значення слова – це не тільки його безпосередня (або опосередкована) співвіднесеність з відображеним конкретним (чи абстрактним) предметом. У значенні слова (тобто в його семантичній структурі) відображені і загальні предметно-логічні зв’язки, і відношення з лексичними значеннями інших слів даної (чи близької) лексичної парадигми, і межі лексичної сполучуваності, і характер лексико-граматичної співвіднесеності.

Значення слова – поняття історичне. Воно не лишається незмінним, в його змісті знаходять відображення ті суттєві (мовні і позамовні) ознаки, які характерні для кожного періоду розвитку лексики, безпосередньо пов’язаного з позамовною дійсністю.

Це особливо важливо враховувати тим, хто постійно має справу зі словом.

Основні типи лексичних значень слів

Лексичне значення слова як елемент загальномовної системи має достатню самостійність. Воно має власне семантичні, тобто притаманні тільки йому, специфічні властивості, наприклад, різні способи номінації предметів, понять, явищ за характером співвіднесеності з дійсністю (пряме – переносне), за ступенем вмотивованості (мотивоване – немотивоване), за способами і можливостями лексичної сполучуваності (вільні і невільні). За характером виконуваних функцій (номінативні – експресивно-синонімічні).

1. За способом номінації, тобто характером зв’язку слова з предметом об’єктивної дійсності, виділяють два типи лексичного значення – пряме і переносне.

Прямим Значення назване тому, що слово, яке його має, прямо вказує на предмет (явище, дію тощо), тобто безпосередньо співвіднесене з поняттям чи окремими його ознаками.


Непрямим (переносним) Називається таке значення слова, поява якого обумовлена виникненням порівнянь, асоціацій, що об’єднують один предмет з іншими. Переносне значення з’являється в результаті переносу прямого (основного) позначення предмета на новий предмет. Переносні значення є вторинними.

Наприклад, іменник Перець Означає назву городньої рослини з певними, їй властивими якостями. Це його пряме значення, з ними він виступає в реченні: На городі росте Перець. Якщо вжити слово Перець Поза контекстом, то в ньому зберігається це ж значення. Але в реченні: В його словах було багато Перцю, Названий іменник має вже інше, не пряме, а переносне значення, яке залежить від сполучення цього іменника з іншими словами, тобто від контексту, і він означає тут не звичайну назву відомої рослини, а виражає гострий дотеп.

2. За ступенем семантичної мотивованості виділяють два види

значень: похідне і непохідне. Наприклад, Земля, ліс – непохідні, а

Земний, земляк, лісовий – похідні.

І прямі і, тим більше, переносні значення можуть бути різними за ступінем мотивованості. У одних мотивованість буває семантично зв’язана з первинною номінацією: Взяти кімнату зі Столом („стіл” – Харчування). У інших мотивованість складніша, ускладнена загальною дериваційною залежністю.

3. За можливостями лексичної сполучуваності виділяють

значення вільні і невільні.

Якщо сполучуваність слів виявляється відносно широкою, то значення їх називають Вільними (Ніс, око, стіл, пелюстка, казка). Однак слід розуміти що поняття широти сполучуваності відносне.

Слова, лексична сполучуваність яких обмежена не тільки предметно-логічними відношеннями, але й власне мовними, мають

Невільні значення.

1) Фразеологічно зв’язаним називається таке значення, яке реалізується тільки в умовах певних сполучень даного слова з обмеженим колом лексичних одиниць. Наприклад, у слова Кидати Значення „витрачати даремно” Проявляється із словом На вітер;

2) Синтаксично обумовленим називається таке переносне значення, яке з’являється у слова при виконанні незвичайної для нього функції в реченні. Наприклад, переносне значення „неуважна Людина” Розвинулось у слова Ворона В процесі його використання в нехарактерній для нього функції присудка: Ворона я! Знову забув книгу!

4. За характером виконуваних функцій можуть бути виділені

два різновиди лексичних значень: власне номінативні і експресивно-

синонімічні.


Номінативні - такі значення слів, які використовуються перш за все для називання предметів, явищ, якостей, дій і т. д. У семантичній структурі слів, що мають подібне значення, як правило, не знаходять відображення додаткові ознаки (наприклад, оціночні). Однак в процесі вживання такі ознаки можуть з’явитися.

Експресивно-синонімічним Називається таке значення, в якому основним є коннотативний, або емоційно-оціночний елемент. Наприклад: Кінь коняга, змішання — мішанина.

Слова з таким значенням існують у мові самостійно і відображені у словниках, однак сприймаються у свідомості носіїв мови за асоціацією з їх номінативними синонімами:

Теревенити — говорити; заноситись — гордитись.

Ці слова, як правило, невільні у своїх зв’язках з іншими словами.

Переносні значення слова семантично зв’язані з основним і групуються навколо нього. Оскільки в слові може бути кілька переносних значень, то разом з основним вони складають цілий ряд значень, тісно пов’язаних між собою.

Слово в процесі розвитку може розширювати свій семантичний об’єм. Проте бувають і зворотні процеси. Наприклад, слово Квас Раніше означало назву будь-якої кислої рідини, кислоти взагалі, а тепер означає лише назву певного напою.

Слово Злодій Раніше — „людина, яка чинить будь-яке зло”, а в сучасній українській мові — „людина, що займається крадіжкою”.

Слово може мати одне значення, така властивість слів називається однозначністю або Моносемією.

Властивість слів мати багато значень називається Полісемією. Усі значення слова при цьому між собою так чи інакше пов’язані, утворюючи складну семантичну єдність, яка називається

Семантичною структурою слова.

Семантичні зв’язки всередині багатозначного слова організують системність лексики.

На основі полісемії виникло в мові явище метафоричного вживання слів. Метафора (від гр. ТеіарИогеї — Перенесення) — це перенесення назви з одних предметів, явищ, властивостей на інші на підставі подібностей їх ознак або схожості вражень від них. До метафор належать, наприклад, слова Всміхались, іде, сходить, легкий В таких реченнях і словосполученнях: Хати всміхалися в тон загальної радості від почуття волі;дощ іде; сонце сходить; легкий настрій..

В українській мові, як і в будь-якій іншій, розрізняють метафори загальнонародні, тобто загальновживані (сонце зійшло), І


Індивідуальні, поширені в художній літературі як один із засобів створення поетичних образів (Кудись хмарки на понях мчать).

Переносне вживання слова може мати різний зв’язок з основним його значенням. Іноді назва одного предмета, явища, властивості переноситься на інші за ознакою суміжності. Таке вживання переносного значення називається Метонімією (гр. Теіопутіа — Перейменування), наприклад: Читав Шевченка, солов’їний гай. В Основі метонімії лежить реальний зв’язок між предметами та явищами, який і виражається уподібненням їх за ознакою суміжності. Цим метонімія відрізняється від метафори, в якій лише зіставляються за ознаками схожості певні предмети, явища та властивості.

Буває, що в мові, замість назви цілого, вживається назва його частини або, навпаки, — в значенні назви частини виступає назва цілого. Таке перенесення значення слова називається синекдохою (гр. Хупексіохке — Спів переймання): Зелений капелюх ще довго блукав Алеєю. Дорогого гостя вийшов зустрічати весь Київ.

Схожі публікації