Сюжет роману И. С.Тургенєва «Батьки й діти» укладений у самій його назві. Мимовільне протистояння старшого й молодшого поколінь, обумовлене изменяющимися духом часу, можна розглядати як у трагічному ключі (Ф. М. Достоєвський у романі «Біси»), так і в сатиричному, гумористичному. На мій погляд, гумору в романі більше, ніж сатири. Сатира схильна викривати (порівн. Їдка, зла, гостра сатира), тоді як гумор шкодує й навіть співчуває (м’який, добрий і т.п.).

Справді, батьків або дітей викривати Тургенєву? За віком, характеру, способу життя автор під час написання роману був «батьком». Він не міг не бачити, що за нігілізмом і егоцентризмом молоді коштує бажання замінити віру знанням, а пасивну надію — активними діями, хоча сам він і не приймав максималістського підходу до життя. З неприйняття й нерозуміння народився роман «Батьки й діти». Але це не категоричне заперечення, а бажання розібратися. У цьому Тургенєву допомагають гумор і сатира

Такий підхід Тургенєв застосовує до кожного свого персонажа, крім Одинцову.

Роман починається зі сцени приїзду Аркадія й Базарова в Марьино, маєток Кірсанових. Згадаєте, як Аркадій із приводу й без приводу вживає слово батько, розмовляє нарочито низьким голосом, намагається поводитися розв’язно, наслідуючи Базарову. Але в нього нічого не виходить, все виглядає неприродно, тому що він залишився таким же хлопчиком, яким виїхав з рідного гнізда

Сама садиба, побудована на відкритому місці (результат необґрунтованих мріянь Миколи Петровича), і її хазяї, Микола Петрович і Павло Петрович Кірсанови, викликають посмішку, але іншого роду: смутну, ностальгічну. Це епоха, що йде в минуле, старосвітських поміщиків і аристократів

З погляду Базарова вони — диваки, їхнє життя марне для суспільства. Гуманистически настроєний Микола Петрович дав селянам волю й цим зробив їм ведмежу послугу. Його гра на віолончелі, вичищені півчобітки Павла Петровича не здатні поліпшити життя народу, навіть не в змозі підняти його культурний рівень. Все це так, як би говорить Тургенєв, але без цих диваків не було б поезії, мистецтва, музики. Брати, зовні такі різні, схожі своєї щиросердечної цілісністю

Кірсанови люблять Пушкіна, Базарів не розуміє цього поета й поезію взагалі, тому що не приймає його ідеалів

Над Базаровым автор побоюється жартувати. Червоні руки, скуйовджені волосся, незграбні, але впевнені рухи надають зовнішності Базарова щось звірине. У звіра є воля до дії, є фізична сила, є інстинкт, але в нього немає розуму. Називати людини розумним, якщо той заперечує досвід минулих поколінь («ми не визнаємо авторитетів»), нельзя.

Життя зіграло з Базаровым злий жарт. Не вірить у любов полюбив, його любов відкинули. Цікаво, що вмер Базарів не в дорозі, як і варто було б представникові молодого покоління, а в рідному будинку, на руках в «старосвітських поміщиків».

У всьому романі, у цілому смутному й добром, як і все, що написав Тургенєв, є тільки два персонажі, гідних сатири: Кукшина й Ситників. Першу Тургенєв запитує: «Що ти пружишься?» Чого не вистачає цій істоті з маленьким, червоненьким носиком? Чому Кукшина для підтримки до себе уваги й поваги не робить рівно нічого? Безглуздо порошаться журнали, які ніколи ніхто не прочитає, безглуздо саме існування Кукшиной. Не випадково поруч із нею Тургенєв ставить такого пустейшего людини, як Ситників; він і місця в романі займає менше всіх. Син трактирника мріє зробити народ щасливим, користуючись при цьому прибутком із закладів свого батька. Подібні персонажі в Літературі називають пародіями. Ситників при Базарове, як Грушницкий при Печорине (теж саме можна сказати про Кукшиной і Одинцовій). Але якщо Лермонтов використовував образ Грушницкого як засіб для розкриття образа Печорина, те Тургенєв використовує негативне для додання більшої ваги позитивному

За допомогою гумористичних і сатиричних моментів автор виражає своє відношення до персонажів. У сцені суперечки й дуелі Базарова й П. П.Кірсанова гумор переходить у фарс, тому що «діти» не повинні вбивати «батьків», а «батьки» змушувати «дітей» думати так само, як вони думають. Тому що проблема «батьків і дітей» вічна, і дивитися на неї треба з гумором, як це й зробив Тургенєв

Схожі публікації