У жовтні 1835 року Н. В. Гоголь приступився до створення своєї, мабуть, кращої комедії — комедії «Ревізор». Небагато раніше в листі до А. С. Пушкіна Гоголь просив підказати йому який — небудь новий сюжет, «чисто росіянин анекдот», обіцяючи, що зробить із нього комедію, що вийде «смішніше риса». Пушкіна поділився з Гоголем одним зі своїх сюжетів — анекдотом про проїзного рядового чиновника, прийнятому в провінції за поважну особу. У грудні 1835 р. комедія була закінчена, а в наступному році поставлена на сцені Александринского театру в Петербурзі. Вона мала надзвичайний успіх; її з більшим задоволенням подивився сам Микола I і помітив, що в п’єсі «усім дісталося», а найбільше йому

Що ж викликало сміх у глядачів? Насамперед — персонажі комедії. Гоголь показав неймовірно смішні й у той же час надзвичайно достовірні, пізнавані типи людей. Перед нами з’являються не просто окремі чиновники якогось провінційного містечка, а цілі збірні образи. Кожний з них по — своєму смішний і по — своєму типовий

Так, городничий Антон Антонович Сквозник — Дмухановский — «уже пристарілий на службі й дуже недурний по — своєму людина», що пройшла всі службові сходи й знають всі порядки, що вміє хабарничати й спритно давати їх. Суддя Ляпкин — Тяпкин прочитав «п’ять або шість книг» і тому вважається чи ледве вільнодумцем і якобінцем. Піклувальник богоугодних закладів Земляника, незважаючи на свою товщину й зовнішню неповороткість, — великий «проноза й шахрай»; він дуже послужливий і метушливий, любить доносити на своїх товаришів по службі. Поштмейстер Шпекин — «простодушний до наївності людин», що обожнює читати чужі листи й найбільш понравившиеся навіть залишає собі на пам’ять і читає вголос своїм знайомим. Головний персонаж комедії — Хлестаков — парубок років двадцяти трьох, трохи дурнуватий і «без царя в голові». Як ми бачимо, усе без винятку персонажі комедії охарактеризовані автором досить саркастично. Гоголь широко використовує прийом «мовців» імен. Чого коштують тільки прізвища місцевих поліцейських: Уховертов, Держиморда, Свистунів. А суддя Ляпкин — Тяпкин; а доктор Гибнер, явно його прізвище утворене від дієслова «гинути».

Надзвичайно смішний і сюжет комедії. Чиновники, налякані звісткою про приїзд таємного ревізора, приймають дрібного чиновника Хлестакова за важливу шишку. Вони підлещуються перед ним, усіляко догоджають його, дають йому гроші. І це при тім, що сам Хлестаков майже до кінця дії так і не розуміє, за що ж йому зроблені такі почесті. Він ні своїм зовнішнім виглядом, ні поводженням анітрошки не нагадує справжнього ревізора. Хлестаков, здається, поводиться дуже нерозумно, постійно проговорюється, видає своє щире положення: він у близьких стосунках з “самим” начальником відділення, його навіть хотіли зробити колезьким асессором; він живе на четвертому поверсі в дохідному будинку, де селилися тільки дрібні чиновники. Після обіду сп’янений вином і загальною повагою Хлестаков починає вже хвастати без удержу: він близько знаком із самим Пушкіним; сам пише; його перу належать відомі добутки; його боїться державна рада, незабаром його зроблять у фельдмаршали… Будь — яка людина відразу б могла «розкусити» Хлестакова; але чиновники настільки перелякані, що приймають його відверту неправду за чисту монету й нічого не підозрюють до самого кінця — до читання хлестаковского листа. Чому так відбувається? Тому, що кожний із чиновників почуває за собою певні «грішки». Персонажі комедії являють собою «корпорацію різних службових злодіїв і грабіжників», як написав В. Г. Бєлінський в одному з листів до Гоголя. Городничий, наприклад, безсоромно краде казенні гроші й грабує населення. Він обклав місцевих купців своєрідною даниною; одержує від них підношення й стежить лише за тим, щоб кожний одержував відповідно до чина. «Дивися! не по чині береш!» — розпікає він квартального, котрий замість покладених «по чині» двох аршинів сукна взяв у купця набагато більше.

Суддя Ляпкин — Тяпкин відкрито визнає, що хабарничає, але хортицями щенятами, і це як би за хабарі не вважається. І сам Городничий прагне при зустрічі з «ревізором» Хлестаковым першою справою дати йому хабар і радується, коли той берет гроші. Можна сказати, що це вже стало нормою в місті. Але Гоголь не випадково вибирає для дії комедії цей нічим не примітне повітове місто; тим самим він як би підкреслював, що подібні вдачі поширені по всій державі, і в цьому місті, як у краплі води, відбилася вся Росія. Такі городничие, судді, піклувальники, поштмейстери були в кожному малому й великому місті Російської імперії; і тому сміх Гоголя — це гіркий сміх: йому було боляче й соромно бачити все це

В «Ревізорі» Гоголь виступає як драматург — новатор. Він першим так вірогідно показав на сцені російську дійсність. Це реалістична комедія, хоча містить у собі елементи типової «комедії вдач» і «комедії положень». Але для письменника було важливим не розсмішити глядача, а висміяти певні пороки суспільства. Не випадково письменник взяв як епіграф до п’єси прислів’я «На дзеркало неча нарікати, коли пика крива». І драматургічний конфлікт у комедії не любовний, як було звичайно, а соціальний. Гоголь порушує традиції «класичної» комедії й створює нову, реалістичну російську комедію, що одержала розвиток у творчості Островського й Чехова

Схожі публікації