Загальновідомий особливий характер таланта Салтыкова — Щедріна: всі добутки письменника — сатира, доведена до сарказму. Але навіщо ж глузувати з того, над чим плакати хочеться? Издревле повелося, що сміх — найсильніша зброя руйнування гнилого, виявлення підлого й безглуздого. Осміяти що — небудь означає вже піднятися над цим. У своїх казках Салтиков — Щедрін не відступає від природи свого дарування: казки письменника — далеко не той радісний, затишний мир, де добро завжди перемагає зло, — мир, звичний нам з дитинства, — пет, і в казках ми чуємо гнівний, викривальний сміх автора «Історії одного міста».

На що ж спрямовано сатиричні стріли в казках Салтыкова — Щедріна? От казка «Премудрий піскар», що оповідає про піскаря, що все життя прожив у страху, що ні про кого не думав, крім себе. Перед смертю йому дається запізніле прозріння: він розуміє, як негідно й дрібно прожив своє життя («Які були в нього радості? Кого він утішив? Кому добра рада подала? Кому добре слово сказав? Кого дав притулок, обігрів, захистив? І на всі ці питання йому довелося відповідати: нікому, ніхто».)

Зрозуміло, справа отут не в полохливій маленькій рибці, обережність якої вироблена тисячоріччями боротьби за виживання. У Салтыкова — Щедріна піскар — символ обивателя, міщанина (у духовному змісті), людини, здатного жити тільки турботою про себе. Відчути сатиричну спрямованість своєї казки письменник допомагає різними прийомами. Так, він обережно коливає грань між миром тварин і людей: з одного боку, піскар живе в ріці, під каменем, а з іншого боку — він мріє, «що в нього виграшний квиток і він па його двісті тисяч ви гра.!». Для заощадження свого життя піскар «у карти не грає, провина не п’є, тютюну не курить, за червоними дівчинами не ганяється». Так і бачиш при цих словах якого — небудь «маленької людини», Акакия Акакиевича, що не міг дозволити собі цих маленьких радостей. Але адже й Гоголь не міг дозволити собі сатиричного відношення у своєму героєві…Таким чином, казка «Премудрий піскар» таврує людей, «маленьку» життя яких можна вичерпати формулою: «…жив — тремтів, умирав — тремтів».

Інший приклад щедринской сатири — казка «Дикий поміщик», у якій висміюється гидливо — зарозуміле відношення поміщиків до селян. Поміщик, що вболівав, що «дуже вуж багато розвелося в нашім царстві мужика», після зникнення селян усе більше й більше опускається й, нарешті, перетворюється у тварина. Тут ми зустрічаємося з іншим сатиричним прийомом Салтыкова — Щедріна — гротеском: щоб сильніше показати паразитуючий характер дворянського стану, письменник доводить до фантастичного перебільшення нездатність поміщика самостійно піклуватися про себе. Зі зникненням селян поміщик дичавіє

Одна з найбільш відомих казок Салтыкова — Щедріна — «Як один мужик двох генералів прокормив». Тут висміюються два генерали, оказавшиеся на незаселеному острові й обнаружившие там свою майже дитячу безпорадність у побуті й недитячій пронозливості в справі покріпачення мужика. На благословенному острові повно їжі: на деревах ростуть фрукти, у лісі повно дичини. Але генерали вже органічно нездатні трудитися, та й до того ж, у їхньому поданні, фізична праця — якась принизлива для «їх превосходительств» подробиця життя, для якої треба скоріше знайти «мужика». Однак об’єктом сатири в цій казці виявляються не тільки тунеядцы — генерали, але й сам мужик, що приймає як належне свою рабську залежність від незначних генералів. « чиЗадоволені ви, добродії генерали?» — це питання виявляє собою головну турботу мужика, переконаного, що найважливіша мета його життя — усіляко догоджати своїм панам. Символічна деталь — мотузочка, що мужик сам звив і сам себе прив’язав по наказі генералів, щоб утекти неможливо було

Сатирі Салтыкова — Щедріна часто приписують соціальну спрямованість: викриття поміщиків, чиновників, міщан, позбавлених цивільної позиції. Однак за сто із зайвим років казки письменника, на жаль, не втратили своєї злободенності. Видимо, за втраченими нині соціальними характеристиками в письменника виявляються речі більше глибокі: духовне рабство, бажання жити за чужий рахунок, егоцентризм, презирство кличности.

Схожі публікації