Я просто обожнюю байки! Думаю, в українській літературі немає жанру, який дозволяв би так влучно показати найпотворніші вади суспільства. Найбільше ж полюбляю я їх за те, що читачу треба думати, що саме хотів висміяти автор, використовуючи ту чи іншу тварину.

Узагалі, ідея показувати негативні людські риси через образи тварин, на мою думку, просто геніальна. Адже, по-перше, багатьом людям притаманні суто тваринні вади, а по-друге, тварини теж мають у своїй поведінці безліч людських рис. Наприклад, якщо взяти байки відомого українського письменника-байкаря Л. Глібова, можна легко простежити за тим, як в образі тварини розкривається і висміюється та чи інша людська вада. У байці «Лисиця-жалібниця» на прикладі поведінки лисиці висміюються лицемірство та підступництво, у «Щуці» у всій своїй красі розкривається панська жага до наживи та «справедливість» панського суду, у «Синиці» автор показує нам, наскільки огидні хвастливі люди, котрі частують усіх тільки обіцянками. Найбільше ж мене вражає те, як точно письменник підбирав тварину для розкриття тієї чи іншої людської вади. Зокрема, у байці «Зозуля й півень» автор на прикладі двох птахів, котрі практично не вміють співати, розкриває огидність такої людської риси, як улесливість:

А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,

Виводиш гарно так і жалібненько,

Що іноді аж плачу я…

Можна до нескінченності перелічувати усі людські вади, котрі були розкриті Леонідом Глібовим у байках.

Шкода, що цей жанр не користується популярністю серед сучасних письменників. Я б хотіла, щоб він розвивався в подальшому, розкриваючи людям очі на їхні негативні риси та змушуючи з ними боротися.

Схожі публікації