(по розповіді «Матренин двір»)

Росія багата не тільки безмежними просторами, родючими землями, фруктовими садами, але й неабиякими людьми, праведниками, обдарованими чистою, божественною енергією. Вони дивляться на нас ясними глибокими очами, начебто заглядають у душу, так так, що нічого від них не приховаєш. Праведники жертвують багатьма життєвими принадностями заради чистоти душі, з радістю допомагають навколишньої гідно перебороти всі негоди, вийти переможцем з боротьби із самим собою, духовно очиститися. І що б про їх не говорили, скільки б не дивувалися їхньої невибагливості, на російській землі завжди найдеться місце таким людям, тому що вони проповідують правду

«Матренин двір» А. Солженицына — це розповідь про нещадність людської долі, злої долі, про дурість радянських послесталинских порядків, про життя простих людей, далеких від міської суєти й поспіху, — у загальному про життя в соціалістичній державі. Ця розповідь, як відзначав сам автор, «повністю автобиографичен і достовірний». Дія розповіді відбувається в 1956 році, через три роки після смерті тирана. Люди ще не знають, як жити далі: з «пишної, гарячої пустелі» незліченних таборів вони попадають «просто в Росію», щоб назавжди загубитися де — небудь у середній смузі — «без жари, з листяним рокотом лісу».

У той рік швидких змін, коли «повелося по двох — по трьох іноземні делегації в тиждень приймати», оповідач — Ігнатійович — вертається в новий мир з тих країв, звідки ще недавно живим мало хто міг повернутися. Долі було завгодно, щоб він зупинився в сільці Тальново, у будинку «із чотирма оконцами в ряд на холодну не червону сторону й із прикрашеним під теремок горищним віконцем».

Господарка будинку — Матрена — самотня жінка років шістдесятьох. Про неї ми довідаємося набагато більше, ніж про оповідача. Ця жінка з невигадливим, сільським ім’ям багато працювала, незважаючи на хворобу, працювала безкоштовно: «не за гроші — за палички». Солженицын описує сільський побут з неабиякою часткою іронії. Матрена Василівна хату не жалувала — ні для мишей, ні для тарганів, тому що в шурхоті мишей, безперервному, як далекий шум океану, шереху тарганів не було нічого злого, не було неправди. Шуршанье було їхнім життям. Матрена відрізнялася працьовитістю: вставала в чотири — п’ять ранку, «тихо, чемно, намагаючись не шарудіти, палила росіянку пекти, ходила доїти козу, по воду ходила й варила в трьох судочках». Матрена нікому не могла відмовити: без її жодна оранка не обходилася. Грошей вона не брала, одержувала задоволення від роботи. Матренина покірність ішла від серця. Вона не прислужувала, але служила навколишньої й завжди була готова поділитися останнім

Діти Матрены вмерли в дитинстві, чоловік пропав без звістки на війні. Їй довго не оформляли за чоловіка пенсію, але вона не озлобилася, залишилася привітної, відкритої й безкорисливо чуйною. Матрена нагадує біблійну Марію. Матрена — втілення ідеалу російської селянки. Її вигляд подібний до ікони, життя — житію святої. Її будинок — наскрізний символічний образ розповіді — як би ковчег біблійного праведника Ниючи, у якому він рятується від потопу разом з родиною й парами всіх земних тварин, щоб продовжити рід людської. Матрена — праведниця, але односільчани не відають про її приховану святість і вважають Матрену просто нерозумної

Подібно Лукері з розповіді Тургенєва «Живі мощі», Матрена на своє життя не скаржилася, Богові не докучала — адже він і так знає, чого їй потрібне. Житіє святої повинне завершуватися щасливою смертю, що з’єднує її з Богом. Однак смерть героїні гірко — безглузда — вона попадає під поїзд. Загибель героїні символізує жорстокість і безглуздість миру, у якому вона жила. Смерть героїні — це загибель моральних підвалин села, які підтримувала своїм життям Матрена. Вона єдина жила у своєму світі: улаштовувала своє життя працею, чесністю, добротою й терпінням, зберегла свою душу й внутрішню волю. Але Матрена вмирає, і «гине» все село — жителі усвідомлюють: «Всі ми жили поруч із нею й не зрозуміли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не коштує село, ні місто, ні вся земля наша».

Незважаючи на трагізм подій, у розповіді звучать дуже теплі, світлі, пронизливі ноти. Він набудовує читача на добрі почуття й серйозні міркування. Крізь сірість життя пробивається надія на щось «світле», і це втілено в образі Матрены.

Схожі публікації