Перегорнемо сторінки збірників віршів Тютчева й Фета. Тема взаємин, взаємопроникнення природи й людини займає значне місце у творчості цих поетів. Питання про відношення до природи для них — це питання про любов до Батьківщини, Кроссии.

Природа Тютчева — живаючи, одухотворена, нескінченно різноманітна

Чудові картини природи зображені Тютчевим у віршах «Весняні води», «Зима недарма злиться», «Є в осені первісної…», «Літній вечір». Усе в природі помічає Тютчев:

Є в осені первісної

Коротка, але чудова пора

Весь день коштує як би кришталевий,

И променисті вечори…

Читаючи ці рядки, жваво уявляєш собі теплі осінні дні. Тютчев любить природу, у нього «лазур небесна сміється», «співають дерева», «звучать скелі», «ліниво дихає полудень променистий».

Нерідко в поезії Тютчева важко вловити, де закінчується пейзаж і де починається роздум про людину. Така, наприклад, кінцівка вірша «Ще землі сумний вид»:

Блищать і тануть брили снігу,

Блищить лазур, грає кров…

Або весняна те млість?..

Або те жіноча любов?..

Природа в Тютчева як жива людина:

Зима недарма злиться

Пройшла її пора —

Весна у вікно стукається

И жене знадвору;

А в вірші «Усе в мені й у всім…» людина як би вбирає природу в себе, а себе розчиняє в природі. Природа у Фета теж живаючи, одухотворена, нескінченно різноманітна у своїх проявах, у своєму звучанні. У вірші «Літній вечір» Фет малює чудесний пейзаж:

Далеко, у півмороку, лугами.

Тікає на захід ріка.

Погорівши золотими каймами,

Розметалися, як дим, хмари…

Гармонія й тиша фетовской природи викликає гармонію й у душі людини

Схожі публікації