У своєму видатному романі «Добродії Головлевы» — Салтиков — Щедрін зобразив історію морального опошлення й вимирання сімейства поміщиків Головлевых. Сімейство з’явилося збірним художнім образом, у якому автор узагальнив всі типові чорти побуту, вдач, психології поміщиків напередодні скасування кріпосного права й після її

Члени родини постійно ворогують між собою, постійно лаються через спадщину. Слова «бельбас, нелюд, мерзотник, негідник, негідник» були звичайними в цьому сімействі. У чому ж справа? Може бути, їхнє життя повне тягот і позбавлень, тому вони так озлобилися? Зовсім ні. Будинок — повна чаша. Орися Петрівна — глава сімейства, все своє життя, що поклала на округлення володінь. Ця владна жінка протягом тривалого часу одноосібно управляла великим головлевским маєтком і завдяки своїй енергії зуміла удесятерити свій стан

Пристрасть до нагромадження взяли в Орисі Петрівні верх над материнськими почуттями. Наприклад, її реакцію на смерть дочки Салтиков — Щедрін показує як почуття невдоволення, насамперед тим, що покійниця залишила їй «своїх двох щенят». Таке відношення Орисі Петрівни до власної дочки й внучок. Не краще вона ставиться й до синів, заохочуючи їх до лицемірства, наушничанью заради «кращого шматка на блюді». Діти розділялися на «мазунчиків» і «осоружних». Міняючи мазунчиків і розбещуючи їх таким відношенням, мати заглушала їхні природні почуття любові до батьків. Фізичне покарання дітей було звичайним явищем у цій родині. І все це робиться заради сімейного благополуччя, тобто для цих же дітей, яких Орися Петрівна спотворила своїм вихованням

Зовсім забитий і пішов у себе » Пашка — Тихоня», прожив куплений йому матір’ю будинок у Москві й животіє «Степанко — бельбас, осоружний син»; «на кислому молоці й попсованій солонині» виховуються сирітки — онученята. Такі попередні підсумки поміщицького виховання

Від глави до глави малює Салтиков — Щедрін картини тиранії, морального каліцтва, що випливають одна за іншої смерті членів головлевского сімейства. Замкнений у задушливій і брудній кімнаті, позбавлений навіть одягу і їжі, спився на самоті Степанко — Бельбас. Умер Павло, маєтком якого негайно заволодів Иудушка Головлев. Трагічно зложилося життя спадкоємців Орисі, чиє знівечене дитинство і юність штовхнули їх на шлях розпусти й загибелі. Наприкінці життя перед Орисею Петрівною з’являються підсумки її діяльності, що була підлегла безсердечній корисливості й формуванню «нелюдів».

Найстрашніший з них — Порфирій, ще в дитинстві прозваний у родині Иудушкой. Деспотична обстановка в родині привела до того, що Порфиша навчився прикидатися ласкавим синком, підлещувався перед матір’ю, лабузнився, показував, що він — «весь слухняність і відданість». Удавана шанобливість як спосіб одержання кращого шматка або запобігання покарання — це спосіб, що, усе більше розвиваючись надалі, зробив Иудушку лицеміром. Риси корисливості розвилися в ньому до межі. Він став власником Головлева, опанував маєтком брата Павла, прибрав до рук всі капітали матері, прирік цю колись грізну й владну господарку головлевской родини на самітність і вмирання й сам зробився владарем всіх головлевских багатств

Письменник неодноразово повторює порівняння Иудушки з павуком, що ссе кров своїх жертв. Иудушка — садист, він знаходить у стражданнях інших насолода. Його моральне збідніння так велике, що без найменшого здригання, прикриваючи ласкавими мовами своє щире «Я», Иудушка прирікає на загибель по черзі кожного із трьох своїх синів — Володимира, Петра й дитину Володьку. Иудушка — пустослов. Він «зудил, набридав, тиранив» своїми мовами навколишніх. Він може словами, як говорить про нього один селянин, «згноїти людини». Але запас його слів визначається запитами павука — поміщика й тому вкрай бідний. По визначенню Салтыкова Щедріна, Иудушка не просто говорить, а виливає «маси словесного гною».

Свої лиходійства Иудушка робить як самі звичайні справи, «потихонечку до полегонечку», а що найжахливіше — «за законом». Так письменник показував захищеність Иудушки — Кровожера законами влади й релігії. Адже він з більшим мистецтвом користувався такими прописними істинами, як шанування родини, релігії й закону. І хоча всі вважають його кровожером, і з повним на те правом, він може заперечити тим, що юридично всі їм дотримується правильно.

Письменник показав в особі Иудушки людини незначного, недоумкуватого, нікчемного. І разом з тим, це уособлення незначності тримає в підпорядкуванні й страху навколишніх, доводить їх до загибелі, і відбувається це тому, що незначність Иудушки і йому подібних опирається на кріпосницьку мораль, на закон і релігію

Цей роман, що і читається часом з огидою, геніальний добуток Салтыкова — Щедріна — суворий вирок кріпосництву. Автор у всьому жаху показав розбещуючий вплив власності й паразитизму на людський характер і показав неминучість морального й фізичного руйнування паразитичної особистості

У романі з величезною викривальною силою розкриті всі пороки суспільства, породжені в Росії пануванням поміщиків

Схожі публікації