Иоганн Вольфганг Ґете є основоположником німецької літератури нової епохи. Ця багатогранна, обдарована людина залишила після себе помітний слід і в Літературі, і в науці. Творчість Ґете є точним відображенням найважливіших тенденцій і протиріч сучасності тої епохи. Трагедія «Фауст» стала твором Ґете, у якому автор ділиться своїми думками про загальнолюдські цінності, про сенс життя, в основі яких лежить невтомна діяльність заради людини, навіть якщо ця діяльність несе в собі трагічної помилки

Починається трагедія «Фауст» «Прологом на небі», де відбулася бесіда Бога й Мефистофеля, що більше нагадує філософську дискусію. У розмові вперше звучить ім’я Фауст, який Бог приводить у приклад як свого вірного раба. Мефистофелю вдається переконати Бога провести експеримент, обіцяючи змусити Фауста плазувати й «жерти… порох із черевика». Бог у даній суперечці є носієм оптимістичного погляду на людину, а Мефистофель поводиться як закоренілий скептик, що не вірить у людську порядність і розсудливість. Мефистофель відправляється на землю. І починається грандіозна по масштабі боротьба добра й зла, великого й незначного

Доктор Фауст — учений — енциклопедист, шанований серед народу, але він розчарувався в науці й у можливості відкрити істину. Щиросердечна спустошеність штовхає Фауста звернутися до магії, але дух, якого він викликав, жахливо злякав його. Незабаром у кімнаті Фауста з’являється й Мефистофель. Гість їдко посміюється над слабостями людини, нікчемністю існування, начебто проникає в глибину роздирань Фауста. Мефистофель обіцяє відкрити Фаустові всі радості життя, але з однією умовою: якщо Фауст попросить прекрасному мгновенью зупинитися, то його душу перейде у власність Мефистофеля. І вони відправляються мандрувати

Мефистофель — втілення злої мудрості. Він досконально знає людську натуру, і як ніхто, уміє скористатися її слабостями. Фауста ж хвилює пошук змісту людського життя, власний досвід і переживання, але йому не вдається встояти проти чарів любові. Але й любов не змогла дати Фаустові почуття безхмарного щастя, і мандрівки тривають

Наприкінці свого життя Фауст наближається до розуміння змісту буття. Йому здається, що полягає він у безкорисливому служінні людям. Сліпий Фауст умирає, а його безсмертну душу забирають на небеса. Мефистофель розуміє, що в черговий раз програв у вічній суперечці між божественним і земним

Трагедію «Фауст» варто розглядати не як побутову драму, а як філософський і морально — етичний добуток, її можна також віднести до нашого часу й до майбутнього людства з його надіями й прикростями. Конфлікт між Фаустом і Мефистофелем існує вічно, тому що це боротьба між добром і злом, які живуть у кожному. І донині залишається актуальним заклик доктора Фауста не зупинятися, не впадати в сон, необхідно діяти, змінюватися й збагачуватися самому разом з навколишнім світом:

Лише той гідний життя й волі,

Хто щодня за них іде на бій!

Шляхом вічного пошуку й вічної роботи над собою бачилося Ґете подальший розвиток людства, перемога духу не тільки над фізичної, але й над духовною смертю

Схожі публікації