(1 варіант)

Російська природа з давніх часів залучає прозаїків і поетів своєю одухотвореною простою красою. Письменники використовують пейзажні замальовки у своїх художніх творах, роблячи їх поэтичнее, виразніше.

У самій назві розповіді Юрія Павловича Казакова «Тихий ранок» відбито одне з явищ природи. Дійсно, вся дія добутку відбувається раннім літнім ранком. Але така назва дана письменником не для того, щоб точно визначити час дії. Тиша ранку дозволяє Ю. Казакову побачити красу природи, а також виділяє кульмінаційну подію, що відбулася з головними героями розповіді на риболовлі

Природа в цьому добутку не є звичайним тлом, на якому розвертаються основні сюжетні перипетії. Пейзаж допомагає письменникові розкрити психологічний стан героїв, передати їхні емоційні переживання. Сільський хлопчик Яшка встав дуже рано, щоб підготуватися до риболовлі зі своїм міським другом Володею. Оповідання в розповіді починається з опису туману, що огорнув все село рано ранком: «Село, начебто більшою пуховою ковдрою, була вкрита туманом. Ближні будинки були ще видні, далекі ледь переглядали темними плямами, а ще далі, до ріки, уже нічого не було видно й, здавалося, ніколи не було ні вітряка на гірці, ні пожежної каланчі, ні школи, ні лісу на обрії…». Завдяки використовуваним порівнянням і метафорам читач уявляє собі картину, що відкривається перед ним. туман, Що Розстеляється, є своєрідним знеособленим героєм розповіді: він те відступає перед хлопчиками, що йдуть на риболовлю, «відкриваючи всі нові й нові будинки, і сараї, і школу, і довгі ряди молочно — білих будівель ферми», те «начебто скупий хазяїн» показує це все тільки на мінуту й потім знову замикається позаду. Вир ріки, куди прийшли хлопчики ловити рибу, попереджає хлопців про свою небезпеку. Для його опису Ю. П. Козаків використовує наступні епітети й порівняння: «розливалася глибокими похмурими вирами», «у вирах лунали рідкі тяжкі сплески», «пахнуло вогкістю, глиною й тванню, вода була чорна», «було сиро, тужно й холодно». Природа як би попереджає хлопчиків про небезпеку, що загрожує, але Яшка з Володею не бачать цього застереження, занадто велике їхнє бажання скоріше почати риболовлю

Безтурботний пейзаж контрастує зі страшними подіями, що відбулися із хлопчиками під час риболовлі, коли Володя ледве було не потонув, тому в розповіді постійно повторюється фраза: «яскраво світило сонце, і листи кущів і верби блищали… усе було так само, як і завжди, усе дихало спокоєм і тишею, і стояло над землею тихий ранок…», але неспокійно було на душі в Яшки, що бачив потопаючого Володю, тому, зібравши всі свої сили, Яшка прийшов другові на допомогу й спас його від неминучої загибелі

Отже, природа в розповіді Ю. П. Казакова «Тихий ранок» допомагає розкрити внутрішні переживання героїв, передати їх почуття

(2 варіант)

Природа може бути в добутку тільки гарним тлом, може сама виступати як герой, відбивати почуття головних героїв добутку, може бути й засобом характеристики персонажів

У розповіді описане ранній ранок, коли двоє хлопців пішли на риболовлю. Ранок це було мрячне: «Село, начебто більшою пуховою ковдрою, була вкрита туманом». Ще дуже не хочеться просипатися й природі, і головним героям. По дорозі до виру туман як би грає із хлопцями: «Туман відступав перед ними… Начебто скупий хазяїн, він показував все це тільки на мінуту й потім знову замикався позаду».

Природа в розповіді повна звуків: з кузні лунає стукіт, щось «дзвякнуло», хтось «мелодически прокричав» у лугах, у ріках плескається риба. Ці звуки зрозумілі сільському хлопцеві й цікаві міському. Поки дійшли до виру, «якось незвичайно швидко посвітліло, порозовело всі навколо». Туман продовжує тихенько піддаватися сонцю: «туман почав рухатися, зрідів і став неохоче відкривати стогу сіна».

Саме місце риболовлі відразу насторожує одного з головних героїв: Володя «уразився похмурості, що панувала в цьому вирі».

Ріка дійсно виявилася небезпечної, під час риболовлі земля під ногами, як жива істота, «заворушилася, подалася», і Володя впав у воду. Яшка від страху поліз наверх, і земля як би не пускає його, вона «сипалася в нього з — під ніг». У воді, коли Володя ледве не утопив свого рятівника, Яша небагато заспокоївся, «тільки ухватясь за прибережну осоку».

Спокій природи протипоставлений тому, що відбувається: «яскраво світило сонце… райдужно горіла павутина між квітами… і все було так, як і завжди, усе дихало спокоєм і тишею… а тим часом от тільки зараз, зовсім недавно трапилося страшне — тільки що потонула людина…». Гілка очерету для Яші стала соломинкою, за якої хапається потопаючий, а Володя ледве не потонув, тому що «одна нога його заплуталася в траві».

Природа й відбиває почуття героїв, і вступає з ними в протиріччя, комусь допомагає, а для когось стає страшним випробуванням. Наприкінці розповіді «світило сонце, палали кущі, окроплені росою, і тільки вода у вирі залишалася все такий же чорної». Не підходь, я попереджала, як би говорить вона. Навкруги ж всі, як і хлопці, радувалося «новому світлому дню», ранній ранок якого ледве не коштувало обом героям життя

Схожі публікації