Навколо нас багато людей, але серед них є найдорожчі — наші батьки. Немає нікого на світі, хто б розумів нас так, як вони, хто б любив нас такою ніжною, палкою любов’ю. Українські поети у своїх творах часто звертаються до теми батьківських почуттів, зображують їх трепетне відношення до своїх дітей.

Олександр Миколайович Підсуха у вірші «Ровесники» також звертається до мотиву відношень між дітьми й батьками, але розроблює цю проблему незвично, по-особливому. Молодий поет розповідає нам, що став ровесником свого батька, оскільки той загинув у двадцять три роки, так і не побачивши сина. Поетові не вистачає його любові і теплоти:

Розминулись ми навік з тобою,

Ти мене не бачив, я — тебе.

З вірша ми дізнаємось про те, що, напевно, батько поета загинув смертю героя. Син відчуває почуття надзвичайної гордості за нього, його переповнює палке бажання бути гідним сином такого воїна:

Без вагання я пройду твої дороги,

Подвиг повторю.

Поетові настільки не вистачає батька, що він благає його прийти хоча б у сні, щоб відчути батьківську турботу. Олександр Миколайович недаремно підкреслює той факт, що став ровесником свого батька, адже тим самим він наголошує на постійній спадкоємності поколінь:

Батьку, ми ровесники з тобою.

Обірвав свинець твої літа.

Над твоєю двадцять третьою весною

Вічність проліта.

У вірші «Ровесники» Олександр Підсуха талановито зобразив прагнення молодої людини наслідувати свого батька й бути йому гідним сином.

Схожі публікації