Ми сиділи у своїй затишній квартирці на Бэкер — Стрит у той час, коли за

вікном ішов дощ і вила бура. (Дивно: коли я що — небудь розповідаю про Холмсе, обов’язково мене без бури й дощу не обійтися…)Отже, як звичайно, вила бура, Холмс, як звичайно, мовчачи курив, а я, як звичайно, очікував своєї черги чомусь зачудуватися. — Ватсон, я бачу, у тебе флюс.Я зачудувався. — Звідки ви це довідалися? — Потрібно бути вульгарним дурнем, щоб не помітити цього! Адже розпухла щока в тебе підв’язана хусткою. — Разюче!! Отака спостережливість.Холмс взяв коцюбу й зав’язав її своїми жилавими руками на шиї в кокетливий бант. Потім вийняв скрипку й зіграв вальс Шопена, ноктюрн Нострадамуса й полонез Васко да Гамору.Коли він закінчував 39 — ю симфонію Юлія Генріха Циммермана, у кімнату із тріском ввалилася невідома людина в плащі, заляпаний брудом. — Г.~холмс! Я Джон Бенгам… Заради бога допоможіть! У мене украли… украли… Ах! Страшно навіть вимовити…Сльози затуманили його ока. — Я знаю, — холоднокровно сказав Холмс, — у вас украли фамільні коштовності.Бенгам витер рукавом сльози й з неприхованим подивом глянув на Шерлока. — Як ви сказали? Фамільні… що? У мене украли мої вірші. — Я так і думав. Розповідайте обставини справи. — Які там обставини! Просто я йшов по Трафальгар — Сквері й, виходить, ніс їх, вірші — те, під пахвою, а він вихопи, так бігти. Я за ним, а калоша й зіскоч у нього. Злодій — Те втік, а калоша — от.Холмс взяв протягнену калошу, оглянув неї, понюхав, полизав мовою й нарешті, відкусивши шматок, із працею розжував його й проковтнув. — Тепер я розумію! — радісно сказав він.Ми вперили в нього погляди, повні очікування. — Я розумію… Ясно, що ця калоша гумова!Здивовані, ми підхопилися із крісел.Я вже небагато звик до цих блискучих висновків, яким Холмс скромно не надавали значення, але на гостя таке проникнення в суть речей страшно подіяло. — Господи помилуй! Це — чаклунство якесь!По відходу Бенгама ми помовчали. — Знаєш, хто це був? — запитав Холмс. — Це чоловік, він говорить англійською мовою, живе в цей час у Лондоні. Займається поезією.Я сплеснув руками. — Холмс! Ви сущий диявол. Звідки ви все це знаєте?Холмс презирливо посміхнувся. — Я знаю ще більше. Я можу затверджувати, що злодій — безсумнівно, чоловік! — Так яка ж сорока принесла вам це на хвості? — Ти звернув увагу, що калоша чоловіча? Ясно, що жінки таких калош носити не можуть!Я був подавлений логікою свого знаменитого друга й ходив весь день як дурень.Двоє доби Холмс сидів на дивані, курив трубку й грав на скрипці.Подібно богові, він сидів у хмарах диму й виконував свої кращі мелодії.Скінчивши елегію Ньютона, він перейшов на рапсодію Мікеланджело й на половині цієї чарівної дрібнички англійського композитора звернувся до мене. — Ну, Ватсон, збирайся! Я — Таки намацав нитку цього загадкового злочину.Ми одяглися й вийшли.Знаючи, що Холмса розпитувати даремно, я звернув увагу додому, до якого ми підходили. Це була редакція "Таймса".Ми пройшли прямо до редактора. — Сер, — сказав Холмс, упевнено стискаючи тонкі губи. — Якщо людина, взута в одну калошу, принесе вам вірші, затримаєте його й повідомите мене.Я сплеснув руками. — Боже! Як це просто… і геніально.Після "Таймса" ми зайшли в редакцію " Дэли — Нью", "Мілина^ — Мілину — пель — мілина" і ще в трохи. Усі одержали попередження.Потім ми стали вичікувати.Увесь час стояла гарна погода, і до нас ніхто не був. Але один раз, коли вила бура й бушував дощ, хтось із тріском ввалився в кімнату, заляпаний брудом. — Холмс, — сказав невідомий грубим голосом. — Я Доббльс. Якщо ви знайдете мою зниклу на Трафальгар — Сквері калошу, я вас озолочу. До речі, відшукайте також хазяїна цих поганих стишонок. Через читання цієї нісенітниці я втратив здатність пити свою вечірню порцію скроні. — Ну, ми ці штучки знаємо, люб’язний, — промурмотав Холмс, намагаючись звалити негідника на підлогу.Але Доббльс стрибнув до дверей і, кинувши в особу Шерлоку рукопис, як метеор, скотився зі сходи й зник.Іншу калошу ми знайшли після в передній.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .Я міг би розповісти ще про долю поета Бенгама, його віршів і пари калош, але тому що тут замішані короновані особи, те це не представляється зручним.Крім цього злочину, Холмс відкрив інші, може бути, більше цікаві, але я розповів про "Зниклу калошу Доббльса" як про справу, найбільш типовому для Шерлока.

Схожі публікації