Соєві конфетымиша Володькин, Петя Железкин, обоє з міста Канска, і я розподілені були працювати на станцію Базаиху, третю в ті пори станцію, якщо їхати від Красноярська на схід, ніякого, до речі, відношення не має до однойменного селища. Нині місто дістало й увібрало в себе селище Базаиха з однієї сторони й станцію Базаиху — — — і з іншої. А колись вона з дев’ятьома шляхами, з жовтим, просевшим у землі вокзалишком, з виводком домішок, розсипаних довкола нього, серед яких полутораэтажный блок — пост виглядав спорудженням не тільки найвищим, але й значним — — — і сиротливо тулилася під крутими голими косогорами.Поруч вокзалу, у першого шляху, черевом у траві, стояв пасажирський вагон, розгороджений надвоє дерев’яним перебиранням. В одній з половин, у тій, де була складена грубка, нас визначили на проживання. До роботи ми приступилися з першого дня. Нас включили зчіплювачами в складальні бригади, але попередили, щоб ми швидше освоювалися, звикали до специфіки станції й самі очолили б бригади.У напрямках і посвідченнях про закінчення училища зазначено: "укладачі", а не "представники", — — — і похмуро съязвил, розмовляючи з нами, начальник станції Іван Іванович Корольов.Людина сивий, похмурий, похилий роками, вона був з тих людей, що якщо вже полізуть на дерево, то спершу виберуть дерево під силу й тоді неодмінно піднімуться до самої вершини — — — і почавши зі стрілочника, він досяг тої межі, що був по його розумових силах і грамоті, і на більше не прицілювався — — — і але вуж довірену йому станцію знала уздовж і поперек, залізничні правила й премудрості в’їлися і його разом зі станційною іржею, пилом, суєтою, лайкою й просочили не тільки легені й серце, але й тіло наскрізь. Уразив він нас тим, що не матюкався, — — — і рідкість для залізничника взагалі, для начальника станції зокрема. "Зіпсований", — — — і вирішили ми одноголосно, і таке йому прізвисько від нас і прилипло."Специфікою" станції Базаиха було те, що укладачі поїздів і багато фахівців жили в Красноярську, їздили на роботу приміським поїздом. Товарна станція Красноярська, забита до того, що, здавалося, нитки от — от лопнуть по всіх швах і полетить весь транспорт під укіс, намагалася як можна "интенсивней" використовувати приміські станції. Але станція Єнісей не більше нашої. Злобино — — — і ще тільки починала розростатися, однак оточена вже була потужними підприємствами, що діють і відновлюються в евакуації, і зробилася станція Базаиха, до якої ще "діставала рука", чимсь начебто "милкиных воріт", перед якими, "тупнувши копитами, кінь, остановися!". А як це — — — і остановися, коли йде війна й Батьківщина чекає!Освоїтися з "специфікою" встиг лише я, та й то не дуже. Мишу Володькина й Петю Железкина, що не встигли "стати на броню", відразу мобілізували й відправили в стрілецьку бригаду, що формується окрему сибірську. Навіщо, запитується, учили півроку, годували й томили хлопців? Залишився я в просторому вагоні один, і завертіла мене робота, так я утомлювався попервости, що жодного разу не побував у другій половині вагона, куди битком набили мобілізованих із сіл "на прорив желдортранспорта" дівок, і вони часом жваве, можна подумати, з метою, скавучали й молотили в стіну кулаками так, що з перебирання выпадывали оконтуженные клопи.Ох, не зрячи на транспорті говориться: "Бог створив любов і дружбу, а чорт — — — і залізничну службу!" И понині, едучи поїздом, коштую я у вікна й дивлюся на тьмяні вогники маленьких станцій, і як побачу дрімаючу на відшибі маневрушку, стрепенуся, проводжаючи її поглядом у далі, що глибше поринала тьму лісів, що набігають, перелісків, снігозахисних щитів і ялинників. Десять станційних колій! Кому і яка справа до них? Один або дев’ять? Головне, щоб поїзда йшли. Маневрушку ганяли з першого шляху, якщо зустрічний, те й із другого — — — і стало бути, з дев’яти два геть. А тому що палахкотала війна й зустрічн так поперечні очманіло мчалися день і ніч туди — сюди, те пускали нас працювати на головні шляхи лише на самому ранку, коли все на землі завмирав і транспорт теж дихав утомилося, загальмовано. Дев’ятий шлях з іржавими рейками був забитий "хворими" вагонами, що заблудився порожняком. На третьому й четвертому шляху від вхідної до вихідної стрілки, витягнувшись, чекали черзі, щоб рвати в призначені далечіні, "термінові", "спец", "літерні", "особливі" і всякі інші поїзди, назви яких спочатку лякали мене своєю багатозначністю. У серединці станції часто стирчало лихо й псуванн
я нервів — — — і баластова вертушка з до зарезу потрібним вантажем — — — і до всіх евакуйованих заводів "терміново", "негайно", "по особливо важливому наказі" прокладалися гілки, без баласту їм не жити, не дихати.І виходило: два — три шляхи у твоєму розпорядженні, товариш укладач поїздів або "товариш бригадир". Як назвуть мене, бував, "товариш", так ще "бригадир" — — — і я й почервонію, почуваю, який я ще зелений, недотепний, як не відповідаю високому й важливому званню, як підводжу станцію, транспорт, фронт.Ще була в нашім розпорядженні гілка в баластовий кар’єр, де працювали злі, перекипелые в горі жінки й рвав ручки цілодобово ричить, що содрогается від старезності екскаватора літній, животом машиніст, що томиться."Використовувати допоміжні потужності!" — — — і призивав Зіпсований, от і вертишся, бувало, за станцією, "використовуєш", а по першому шляху мчать і мчать склади, висікаючи з рейок іскри — — — і на Захід, нові або латані, зі співаючими, що пілікають на гармошках солдатами; на Схід — — — і одышливо, начебто увесь час у гору, биті, издырявленные, збірні склади; реденько мигне білими фіранками санітарний; важко пробухает по стикам рейок "спецпоезд" з важким устаткуванням з якого — небудь ще одного великого міста, зданого ворогові.Стане поїзд, віддасть машиніст, частіше помічник, жезл черговому по станції, і відразу обоє вони тикнуться особами в брудні, протерті підлокітники віконець, охоплені тривожною дрімотою, опуститься вбитий кочегар у гарячого топлення, і жолобить йому жаром брудна особа. Не курить, не говорить, спить із відкритими очами кочегар, і машиніст не забирає з реверса руку, так і відпочиває в "бойовому положенні".Поїзд обліплювали незграбні, у стеженые брудні штани одягнені, крикливі баби не баби, дівки не дівки, мастильниці, оглядачки вагонів, матюкалися голосно, бігали прудко, а користі…Вийде з жезлом у руці черговий по станції, товариш Рибаков, постоїть, дивлячись на вбитого втомленим сном машиніста, на облепивших склад "трудівниць тилу", зітхне й винувато скаже: "Поїхали, механік!""Поїхали так поїхали!" — — — і відгукнеться машиніст, позіхне, протре долонею ока й, коротко взревев, ФЭДЭ або ЭМКА буксанет на місці, "кинувши" склад взад, і, дочекавшись зворотного поштовху, що котиться від хвоста, бриньчачи буферами, немов клацаючи гнилі горіхи, тихо, майже невидно ворухнеться, і, здається, не склад поплив, а наш жовтий вокзальчик, по кутах, лиштвам і дверям фарбований для фасону коричневим суриком; черговий по станції поплив зі згорнутим жовтим прапорцем; дівчиська, баби з довгими молотками, з мастильними "чайниками" у руках, а за горою вже реве, проситься на станцію інший склад, не менш важливий і ще більш терміновий.Вагонний парк до цієї пори вже шпарко постраждав від війни, вагони попалили й побили німці, замість них назбирали старі, із суцільно заіржавілою, немазаною зчіпкою, худими повітряними рукавами, розхлябаною гальмовою системою, з буферами, які дзвякали по^ — бойовому голосно, але так і норовили вивалитися на ногу або розплющити тебе. А вуж борта платформ, стінки старих вагонів — — — і діра на дірі. Але спробуй на маневрах просипати вантаж: вугілля, руду, цемент, сіль або чого ще — — — і тобі так просиплють!..На перших послесменных планерках мене ще "не зауважували", і черговий по станції точив до дір оператора, стрілочників, укладачів поїздів, вагарок і всіх, хто підкрутиться під руку. Ті отбрехивались як могли, жінки часто вдарялися в голосний плач, мені здавалося, на станції знаходиться купа ледарів і нехлюїв — — — і ніхто з них не вміє й не хоче працювати, тільки те вони й роблять, що щосили підводять Батьківщину. Солідно помовчував сидячий, як і покладено главі сімейства, у передньому куті густобровий, насуплений начальник станції, чогось черкав у відкидному блокноті з форменими бланками, строго поглядав у ту сторону, де сидів недбайливий працівник, що розпікається черговим. Коли, наоравшись і наплакавшись, усі вмовкали, Зіпсований прокашливался й підбивав підсумок: — — — і Виходить, черговий по станції товариш Рибаков зміну проаналізував, в опшэм і цілому, так сказати, картину обрисував, попрацювали, треба сказати, нічого, в опшэм і цілому з вантажопотоком упоралися, хоча не обійшлося без накладок і усе ще є простої, промахи й недоліки…Не знаю, чи був він талановитим керівником, якби був, йому б, напевно, дали станцію або посаду побільше, але він багато попрацював на своєму столітті, посивів на залізниці, добре знав її &quot
;ндрав" і тому був людиною терплячим і добрим, на відміну від інших старих залізничників, не чуждавшихся пихи й чинодральства, про які колись говорили: "Так, тупуватий наш брат залізничник, зате ґудзика по пузу у два ряди!.."Словом, начальник станції, як і покладалося батькові — миротворцеві, усе на гучній планерці заспокоював, уводив життя в береги, відпускав нову зміну з наказами зробити те — те й так^ — те, комусь загрожував пальцем навздогін, когось заохочував добродушним воркованьем, обіцяв додаткові талони на кашу й просив залишитися ту або іншу жінку після планерки — — — і виходить, лихо, виходить, похоронна. До цієї пори прибував приміський поїзд, за назвою "Учень", що, задкуючи задом, тяг паровозик "СУ" — — — і сучка по — тутешньому, і всі, хто жив у місті, квапилися виїхати додому.Мій наставник і бригадир, Кирила Мефодьевич Зимін, високий, важкий, на вид вяловатый мужик, умів, однак, без розгону, з місця, заплигувати у вагон, що котиться, на ходу зчіплював і розчіплював нехай і іржаві форкопы, на ходу ж міг з’єднати або роз’єднати й перекрити повітряні рукави й взагалі працював як би играючи. Під час планерки він сідав у кут на підлогу й відразу міцно засипав, і на роботі, якщо траплялася хоч маленька зупинка, він теж міг миттєво заснути, хоч у вартівні, хоч на блок — посту, хоч у будці стрілочника, хоч на куті в тендері маневрового паровоза — — — і великої сили, міцної натури людина й досвідчений працівник. Навіть крикливий черговий не зважувався на нього репетувати, тому що Зимін уперед його й краще знав, як і що треба робити.Помічу, що робота укладача лише з боку здається шаляй — валяй, стрибай, бігай так зчіплюй. І поїзд — — — і це не збіговисько різномастих вагонів, як потрапило меж собою з’єднаних. Ні, поїзд — — — і продуманий — ное й досить складне спорудження, у якому все розраховано по осях, гальмам, тоннажу, по технічних можливостях локомотива, по довжині станційних колій, словом, з обліком багатьох технічних умов руху поїздів і правил сигналізації залізниці.Приміром, якщо сунути двохосьовий порожній вагон у середину важкого складу — — — і його може при гальмуванні "видавити", ну от як іноді в черзі видавлять людини — — — і й він виявиться нагорі, і йому нічого не залишається робити, як "іти по головах". Якщо гальмування до того ж почнеться "під гірку" — — — і не минути катастрофи.Крім усього іншого, укладач зобов’язаний розподілити по складу ручні гальма так, щоб у випадку відмови повітряної магістралі можна було б ними призупинити склад. У збірних поїздах одиночні причеплення — вагони, платформи, чи цистерни розташовуються із хвоста або з голови складу, щоб на станції призначення їх можна було відчепити, не роблячи зайвих перекидань, але, знову ж, з урахуванням гальмуючих засобів. Багато чого я вже забув з того, що зобов’язано був пам’ятати в ту пору й що знав, незважаючи на малу грамоту, як віруюча людина — — — і "Отче наш".Якщо планерка закінчувалася до приходу "Учня", Кирила Мефодьевич Зимін залишав ліхтар у тамбурі "мого" плацкарта й довго, з непідробленим здивуванням дивився на картинки, які я вирізав із забутих кимсь на вокзалі кольорових журналів і налепил на білені стіни вагона, щоб жити веселіше. — — — і Рубенс, — — — і ворушачи губами, важко вимовляв Зимін. — — — і Похишшэние Яфродиты. Рембрат — — — і Ди — ва — на… Дивися ти, всі баби голі так справні які! Не по картках годовані.Я растоплял грубку, цілячись хлюпнути на сирі дрова гасу зі свого маневрового ліхтаря. — — — і А от у тебе, скажемо, пожерти їсти че? — — — і Картошек зварю. В одинадцять хлібів привезуть… — — — і До одинадцяти на картошках, після такий — те зміни… — — — і Він визирав у вікно вагона й квапився. — — — і Паровоз обернули. Я поїхав. Ти от че, як выспишься, до мене валяй — — — і дрова пиляти допоможеш, баба погодує. Поки!Незабаром Зиміна повернули в Красноярськ, і я почав працювати самостійно, зустрічав його рідко. Але от запам’ятався він мені чомусь на все життя, добродушністю, чи хлібосольством, нічого не вартими в ситому мирному житті й не мають ціні у війну, чи вмінням усе робити справно, до усім ставитися рівно, без підлесливої посмішки до начальства й без образливої полегкості до такого роботяги, як я. Він не давав мені лихачить — — — і стрибати з місця у вагон, сигать на ходу з підніжки, працювати меж вагонів, що котяться. "Поспієш ще шию зламати! — — — і перестерігав Зимін. — — — і Робота вважай що саперна. Багато нашого брата без ніг, без рук поневіряється. Каліці яка радість у житті?.."Бригада моя складалася із чот

Схожі публікації