Рік назад в одна поважна видавнича установа я три місяці підряд

ходив за грошима.Завідувач відділом людин був милий, симпатичний. Щораз він довідувався про моє дорогоцінне здоров’я, цікавився роботою. І завжди дуже співчував і зважав на становище. Однак, грошей не платив.Приблизно, зайдеш до нього числа десятого. Розведе руками, смутно посміхнеться. — — — і Ай, — — — і говорить, — — — і ну, чи можна в такі безглузді числа заходити. Десяте число! А мені, може, п’ятнадцятого робітникам та службовцям платити. Самі поміркуєте.Ну, зміркуєш, що десяте число, дійсно, трохи незручне число для платежів, — — — і підеш.Приходиш числа двадцятого. — — — і Ну, що ви, — — — і говорить, — — — і робите? Тільки що недавно робітникам та службовцям заплатив. Ну. звідки я вам візьму? Самі поміркуєте.Два місяці я терпляче піднімався на п’ятий поверх. На початку третього місяця я став злегка насідати й вимагати.Завідувач ерзал на стільці, смутно розводив руками, але грошей не платив.Я знаю — — гроші платити заняття нудне, малоприбуткове. Суцільний, можна сказати, комерційна витрата. У трубу можна вільно полетіти, коли всім платити. Однак, мені було однаково. Я з енергійною наполегливістю вів свою лінію.Завідувач, видимо, почав страждати oт моїх відвідувань. Він уникав мого погляду. Мовчачи розводив руками. І заглиблювався у свої папери.Один раз, коли в завідувача сидів якийсь відвідувач, я почав загрожувати. Я сказав: — — — і Або платите зараз, або я сам не знаю, що зараз зроблю.У голосі моєму з’явилися істеричні нотки й взагалі деяке повизгиванье.Раптом я почув схлипування. Я з переляком подивився на завідувача. Закривши ока рукою, воно плакав, не соромлячись присутності відвідувача.Я подумки вилаяв себе худобиною й вибіг з кабінету.Мені було жахливо соромно й ніяково.Так довести людину. Экая я чортова свиня! Ну, дійсно, ну, звідки йому взяти грошей, якщо в нього, може, немає? Ах, така мерзенність! Треба вибачитися. Скажу: згодний чекати, скільки знадобиться.Я знову пішов у кабінет.Завідувач, відкинувшись на спинку крісла, тихенько сміявся. Його вуси й підборіддя тремтіли від сміху.Я почув, як він говорив своєму співрозмовникові: — — — і Ну, що я можу зробити? Пристають, докучають. Заважають працювати. Ну, звідки я всім візьму? Доводиться, знаєте, прибігати до цієї безневинної хитрості. Це діє. Вони народ вразливий.Я підійшов до стола й важким голосом зажадав негайної сплати.Завідувач, не дивлячись на мою особу, написав на моїй заяві — — — і сплатити завтра.Назавтра я гроші одержав.Цей випадок — — — і справжня правда. Я давно вже перестав фантазією розбавляти свої оповідання

Схожі публікації