ЧАСTЬ ПЕРША

1 — 1 — Кров! Ніякого сумніву! — викликнув він, уважно розглядаючи в лупу червона цятка, потім перекинув трубку з одного кута рота в інший і зітхнув.Зрозуміло, це кров. Що ж ще може з’явитися, коли поріжеш палець? Червона цятка могла б бути незаперечним доказом того, що сер Генрі, вирішивши позбутися від своєї дружини, зробив один з найстрашніших злочинів, з яким коли — або доводилося зіштовхуватися детективові. Але, на жаль, це зовсім не так. Просто детектив сам ненавмисно порізався, коли лагодив олівець, — така гірка правда.Tак що сер Генрі отут зовсім ні при чому. Tем більше що цього противного сера Генрі взагалі не існує в природі. Эх, до чого ж кривдно! Є ж щасливчики — народжуються в лондонських нетрях або в гангстерських кварталах Чикаго, де стрілянина й убивства в порядку речей. А він… Калле неохоче відірвав погляд від цятки й подивився у вікно.Більша вулиця спокійно й безтурботно дрімала на літнім сонці. Цвіли каштани. Не було видно жодного живої істоти, крім булочникова кота, що сидів на краю тротуару й облизував лапки. Навіть накидане око самого митецького детектива не міг би виявити нічого, що вказувало б на який — небудь злочин. Пропаща справа бути детективом у цьому містечку! Коли він виросте, то з першою ж нагодою відправиться в лондонські нетрі. А може бути, все — таки зволіти Чикаго? Батько хоче, щоб Калле почав допомагати в крамниці.У крамниці! Він? Ну немає! Адже їм тоді буде не життя, а малина, всім цим бандитам і вбивцям у Лондоні й Чикаго. Вони ж зовсім распоясаются без догляду! А Калле в цей час буде стояти в крамниці, звертати кульки й отвешквать мило й дріжджі… Немає вуж, він не збирається стати якимось торгашем. Детектив або ніхто! Нехай батько вибирає. Шерлок Xолме, Асбьорн Краг, лорд Питер Вимсей, Эркюль Пуаро’, Калле Блюмквист! Він клацнув мовою. І він, Калле Блюмквист, має намір перевершити їх всіх! — Кров, ніякого сумніву, — промурмотав він із задоволеним видом.На сходах пролунав гуркіт. Через секунду двері розгорнули, і з’явився захеканий, розпаленілий Андерс. Калле критично оглянув його й зробив деякі спостереження. — Tы біг, — сказав він тоном, що не терпить заперечень. — Ясно, біг. А ти думав, мене на носилках принесуть, чи що? — роздратовано відповів Андерс.Калле непомітно сховав трубку. Не те щоб він боявся, що Андерс застане його курящої нишком. Просто в трубці не було тютюну. Але взагалі трубка детективові необхідна, коли він міркує. Навіть якщо в цей момент тютюн скінчився. — Може, підемо погуляємо? — запитав Андерс і плюхнувся на ліжко Калле.Калле кивнув. Зрозуміло, він піде! Що б там не було, а він зобов’язаний хоч один раз обійти вулиці — раптом там з’явилося що — небудь підозріле? Звичайно, існують поліцейські. Але він прочитав уже досить книг, щоб знати, чого ці поліцейські коштують. Вони не розпізнають убивцю, навіть зштовхнувшись із ним віч — на — віч. Калле поклав збільшувальне скло в ящик письмового стола, і вони з Андерсом понеслися долілиць по сходам, трясучи будинок до самої підстави. — Калле, не забудь увечері полити полуницю! Це мама виглянула з кухонних дверей. Калле успокаивающе помахав рукою. Так поллє він полуницю! Tолько пізніше. Коли переконається, що по місту не шастають темні особистості зі злочинними намірами. На жаль, малоймовірно, щоб такі типи з’явилися, але краще бути напоготові! А те вийде, як у фільмі "Справа Бакстона". Уже, здавалося б, куди тихіше й безмятежнее містечко, і раптом — бац! — постріл серед ночі, а потім — раз! — одне за іншим чотири вбивства. Негідники на те й розраховують, що нікому не прийде в голову підозрювати що — небудь у такому маленькому містечку в такий чудесний літній день. Так тільки вони не знають Калле Блюмквиста!У нижньому поверсі перебувала крамниця. На вивісці стояла: "Бакалійна торгівля Віктора Блюмквиста". — Попроси в батька леденчиков, — запропонував Андерс.Розжарюєте й самому спала на думку ця здорова ідея. Він просунув ніс у двері. Tам за прилавком стояв Віктор Блюмквист власною персоною. Це й був тато. — Тат, я візьму трошки геть тих, полосатеньких!Віктор Блюмквист кинув ніжний погляд на своє біляве чадо й щось добродушно промукав. Це означало дозвіл. Калле запустив руку в ящик з льодяниками й швидко ретирувався до Андерсу, що чекав його на гойдалці під грушевим деревом. Але Андерс не виявив ні найменшого інтересу до "тих, полосатеньким". З дурним вираженням особи він уп’явся на якийсь предмет у саду булочника. Цим предметом була булочникова дочка Ева — Лотта. Вона сиділа на гойдалці, у червоному картатому платті, гойдалася й упліта

Схожі публікації