О. Генрі. Обіг Джимми Валентайна

Наглядач увійшов у шевську майстерню, де Джимми Валентайн ретельно тачал заготівлі, і повів його в тюремну канцелярію. Там доглядач в’язниці вручив Джимми помилування, підписане губернатором у цей ранок. Джимми взяв його зі стомленим видом. Він відбув майже десять місяців із чотирирічного строку, хоча розраховував просидіти не більше трьох місяців. Коли в арештованого стільки друзів на волі, скільки в Джимми Валентайна, навряд чи варто навіть голити йому голову.

— Ну, Валентайн, — сказав доглядач, — завтра ранком ви виходите на волю. Візьміть себе в руки, будьте людиною. У душі ви хлопець непоганої. Киньте зламувати сейфи, живете чесно.

— Це ви мені? — здивовано запитав Джимми. — Так я в житті не зламав жодного сейфа.

— Ну так, — посміхнувся доглядач, — розуміє. Подивимося все — таки. Як же це вийшло, що вас посадили за крадіжку в Спрингфилде? Може, ви не захотіли доводити своє алібі з остраху скомпрометувати яку — небудь даму з вищого суспільства? А може, присяжні підвели вас по злості? Адже з вами, безневинними жертвами, інакше не буває.

— Я? — запитав Джимми в доброчесному здивуванні. — Так що ви! Я и в Спрингфилде ніколи не бував!

— Відведіть його назад, Кронін, — посміхнувся доглядач, — і одягніть як покладається. Завтра в сім ранків ви його випустите й приведете сюди. А ви краще обміркуйте мою раду, Валентайн.

На наступний ранок, у чверть на восьму, Джимми стояв у тюремній канцелярії. На ньому був готовий костюм огидного покрою й жовті скрипливі чоботи, якими держава постачає всіх своїх підневільних гостей, розстаючись із ними.

Письмоводитель вручив йому залізничний квиток і папірець у п’ять доларів, які, як думав закон, повинні були повернути Джимми права громадянства й добробут. Доглядач потис йому руку й почастував його сигарою. Валентайн, N 9762, був занесений у книгу під рубрикою "Помилуваний губернатором", і на сонячне світло вийшов містер Джеймс Валентайн.

Не обертаючи уваги на спів птахів, що хвилюється листя дерев і запах квітів, Джимми направився прямо в ресторан. Тут він вкусил перших радостей волі у вигляді смаженого курчати й пляшки білого вина. За ними пішла сигара сортом вище тої, котру він одержав від доглядача. Звідти він, не кваплячись, проїхав на станцію залізниці. Кинувши чверть долара сліпому, що сидели у дверей вокзалу, він сіл на поїзд. Через третя година Джимми висадилася в маленькому містечку, недалеко від границі штату. Увійшовши в кафі якогось Майка Долана, він потис руку хазяїнові, на самоті дежурившему за стійкою.

— Вибач, що ми не могли зробити цього раніше, Джимми, синок, сказав Долан. — Але зі Спрингфилда надійшов протест, і губернатор було закомизився. Як ти себе почуваєш?

— Відмінно, — сказав Джимми. — Мій ключ у тебе?

Він взяв ключ і, піднявшись наверх, відімкнув двері кімнати в глибині будинку. Усе було так, як він залишив ідучи. На підлозі ще валялася запонка від комірця Бена Прайса, зірвана із сорочки знаменитого детектива в ту мінуту, коли поліція накинулася на Джимми й заарештувала його.

Відтягнувши від стіни складне ліжко, Джимми зрушив убік одну фільонку й дістав запилену валізку. Він відкрив його й любовно оглянув поглядом кращий набір відмичок у Східних штатах. Це був повний набір, зроблений зі сталі особливого загартування: останнього зразка свердла, різці, перки, відмички, кліщі, буравчики й ще дві — три новинки, винайдені самим Джимми, якими він дуже пишався. Більше дев’ятисот доларів коштувало йому виготовити цей набір в… словом, там, де фабрикуються такі речі для людей його професії.

Через півгодини Джимми спустився долілиць і пройшов через кафі. Тепер він був одягнений зі смаком, у відмінно зшитий костюм, і ніс у руці вичищена валізка.

— Що — небудь наклевывается? — співчутливо запитав Майк Долан.

— У мене? — здивовано перепитав Джимми. — Не розумію. Я представник Об’єднаної нью — йоркської компанії розсипчастих сухарів і дробленої пшениці.

Ця заява привела Майка в такий захват, що Джимми неодмінно повинен був випити склянку содової з молоком. Він у рот не брав спиртних напоїв.

Через тиждень після того, як випустили укладеного Валентайна, N 9762, було зроблено надзвичайно спритне пограбування сейфа в Ричмонде, штат Індіана, причому винуватець не залишив після себе ніяких доказів. Украли всього — на — всього якихось вісімсот доларів. Через два тижні був без праці очищений патентований, удосконалений, застрахований від злому сейф у Логанспорте на суму в півтори тисяч доларів дзвінкою монетою; цінні папери й срібло залишилися недоторканими. Тоді справою почали цікавитися шукача. Після цього відбулося вулканічне виверження старого банківського сейфа в Джефферсон — Сіті, причому із кратера вилетіло п’ять тисяч доларів папірцями. Збитки тепер були настільки великі, що справа виявилася гідним Бена Прайса. Шляхом сравления була встановлена разюча подібність методів у всіх цих випадках. Бен Прайс, побувавши на місцях злочину, оголосив привселюдно: — Це почерк Франта — Джимми Валентайна. Знову узявся за своє. Подивитеся на цей секретний замок — висмикнуть легко, як редиска в сиру погоду. Тільки в нього є такі кліщі, якими можна це зробити. А гляньте, як чисто пробиті засувки! Джимми ніколи не свердлить більше одного отвору. Так, звичайно, це містер Валентайн. Цього разу він відсидить скільки покладається, без усяких дострочных звільнень і помилувань. Дурня валяти нема чого! Беневі Прайсу були відомі звички Джимми. Він вивчив їх, розслідуючи спрингфилдское справу. Далекі переїзди, швидкі зникнення, відсутність спільників і смак до гарного суспільства — все це допомагало Джимми Валентайну вислизати від відплати. Рознісся слух, що слідами невловимого зломщика пустився Бен Прайс, і інші власники сейфів, застрахованих від злому, зітхнули вільніше. Одного чудового дня Джимми Валентайн зі своєю валізкою вийшов з поштової карети в Элморе, маленькому містечку в п’яти милях від залізниці, у глибині штату Арканзас, серед заростей карликового дуба. Джимми, схожий на студента — спортсмена, що приїхав додому на канікули, ішов по дощатому тротуарі, направляючись до готелю. Молода дівчина перетнула вулицю, обігнала Джимми на розі й увійшла у двері, над якою висіла вивіска, "Міський банк". Джимми Валентайн заглянув їй в очі, забув, хто він такий, і став іншою людиною. Дівчина опустила очі й злегка почервоніла. В Элморе не часто зустрічалися солодые люди з манерами й зовнішністю Джимми. Джимми схопив за шиворот хлопчиська, що тинявся біля під’їзду банку, немов акціонер, і почав розпитувати про місто, час від часу скармливая йому десятицентовые монетки. Незабаром молода дівчина знову з’явилася у дверях банку й пішла по своїх справах, навмисно ігноруючи існування парубка з валізкою. — Це, здається, мисс Полли Симпсон? — запитав Джимми, явно хитрячи. — Так ні, — відповів хлопчисько, — це Аннабел Адамс. Її тато банкір. А ви навіщо приїхали в Элмор? Це у вас золотий ланцюжок? Мені незабаром подарують бульдога. А ще десять центів у вас є? Джимми пішов а "Готель плантаторів", записався там під ім’ям Ральфа Д. Спенсера й взяв номер. Облокотившись на конторку він повідомив реєстратора про свої наміри. Він приїхав в Элмор на проживання, хоче зайнятися комерцією. Як тепер у них у місті із взуттям? Він подумує щодо взуттєвої торгівлі. Є які — небудь шанси? Костюм і манери Джимми зробили враження на конторника. Він сам був законодавцем мод для не густо позолоченої молоді Элмора, але тепер зрозумів, чого йому не вистачає. Намагаючись зміркувати, як саме Джимми зав’язує своя краватка, вона шанобливо давав йому інформацію. Так, по взуттєвій частині шанси повинні бути. У місті немає магазина взуття. Нею торгують універсальні й мануфактурні магазини. Потрібно сподіватися, що містер Спенсер вирішить оселитися в Элморе. Він сам побачить, що в них у гроде жити приємно, народ тут дуже товариський. Містер Спенсер вирішив зупинитися в місті на кілька днів і оглядітися для початку. Ні, кликати хлопчика не потрібно. Валіза досить важкий, вона донесе його сам. Містер Ральф Спенсер, фенікс, що виник з попелу Джимми Валентайна, охопленого вогнем раптово спаленілої і його любові, що перетворила, залишився в Элморе й превстиг. Він відкрив магазин взуття й обзавівся клієнтурою. У суспільстві він теж мав успіх і придбав багато знайомих. І того, до чого прагнуло його серце, він зумів домогтися. Він познайомився з мисс Аннабел Адамс і з кожним днем усе більше пленялся нею. Під кінець року положення містера Ральфа Спенсера було таке: він здобув пошану суспільства, його торгівля взуттям процвітала, через два тижні він повинен був женитися на ми
сс Аннабел Адамс. Містер Адамс, типовий провінційний банкір, благоволив до Спенсеру. Аннабел пишалася ним не менше, ніж любила його. У будинку в містера Адамса й у замужньої сестри Аннабел він став своєю людиною, начебто вже ввійшов у родину. І от один раз Джимми замкнувся у своїй кімнаті й написав наступний лист, що потім було послано по надійній адресі одному з його старих друзів у Сент — Луїсі: "Дорогий друг! Мені треба, щоб у майбутнє середовище до дев’яти годинників вечора ти був у Салливана в Литл — Доля. Я хочу, щоб ти ліквідував для мене деякі справи. Крім того, я хочу подарувати тобі мій набір інструментів. Я знаю, ти йому зрадієш — іншого такі не дістати й за тисячу доларів. Знаєш, Біллі, я кинув старе от уже рік. Я відкрив магазин. Чесно заробляю на життя, через два тижні женюся: моя наречена — найкраща дівчина на світі. Тільки так і можна жити, Біллі, — чесно. Жодного долара чужих грошей я тепер і за мільйон не візьму. Після весілля продам магазин і виїду на Захід — там менше небезпеки, що спливуть стара рахівниця. Говорю тобі, Біллі, вона ангел. Вона в мене вірить, і я нізащо на світі не став би тепер шахраювати. Так дивися ж, приходь до Салли, мене треба тебе бачити. Набір я захоплю із собою. Твій старий приятель Джимми". У понеділок увечері, після того як Джимми написав цей лист, Бен Прайс, ніким не замічений, в’їхав в Элмор у найманому кабріолеті. Він не поспішаючи прогулявся по місту й дізнався все, що йому потрібно було знати. З вікна аптеки напроти взуттєвої крамниці він як треба розглянув Ральфа Д. Спенсера. — Хочете женитися на дочці банкіра, Джимми? — тихенько сказав Бен. — Не знаю, не знаю, право! На наступний ранок Джимми снідав в Адамсов. У цей день він збирався поїхати в Литл — Доля, щоб замовити собі костюм до весілля й купити що — небудь у подарунок Аннабел. Це в перший раз він їхав з міста, з тих пор як оселився в ньому. Пройшло вже більше року після того, як він кинув свою "професію", і йому здавалося, що тепер модно виїхати, нічим не ризикуючи. Після сніданку всі разом, по — сімейному, відправилися в центр міста — містер Адамс, Аннабел, Джимми й замужня сестра Аннабел із двома дівчинками п’яти й дев’яти років. Коли вони проходили повз готель, де дотепер жив Джимми, він піднявся до себе в номер і виніс звідти валізку. Потім пішли далі, до банку. Там Джимми Валентайна чекали запряжений екіпаж і Долф Гибсон, що повинен був відвести його на станцію залізниці. Усі ввійшли в приміщення банку, за високі поруччя різьбленого дуба, і Джимми з усіма разом, тому що майбутньому зятеві містера Адамса були раді скрізь. Конторникам лестило, що їм кланяється люб’язний парубок, що збирається женитися на мисс Аннабел. Джимми поставив свою валізку на підлогу. Аннабел, серце якої було переповнено щастям і буйними веселощами молодості, надягла капелюх Джимми й узялася рукою за валізку. — Гарний з мене вийде вояжер? — запитала Аннабел. — Господи, Ральф, як важко! Точно він набитий золотими злитками. — Отут нікельовані ріжки для взуття, — спокійно відповідав Джимми, — я їх збираюся повернути. Щоб не було зайвих витрат, думаю відвезти їх сам. Я сиановлюсь жахливо ощадливий. В элморском банці тільки що обладнали нову комору із сейфом. Містер Адамс дуже пишався нею й всіх і кожного змушував оглядати неї. Комора була маленька, але з новими патентованими дверима. Її замикали три важких сталевих засуви, які защіпалися відразу одним поворотом ручки й відмикалися за допомогою годинного механізму. Містер Адамс, сіючи посмішкою, пояснив дію механізму містерові Спенсеру, що слухав чемно, але, видимо, не розумів суті справи. Обидві дівчинки, Мэй і Агата, були в захваті від блискаючого металу, забавних годин і кнопок. Поки всі були цим зайняті, у банк увійшов недбалою ходою Бен Прайс і став, облокотившись на поруччя і як би ненавмисно заглядаючи усередину. Касирові він сказав, що йому нічого не потрібно, він тільки хоче почекати одного знайомого. Раптом хтось із жінок скрикнув, і піднялася метушня. Непомітно для дорослих дев’ятирічна Мэй, розігравшись, замкнула Агату в коморі. Вона засунула засуви й повернула ручку комбінованого замка, як тільки що зробив у неї на очах містер Адамс. Старий банкір кинувся до ручки дверей і почав її смикати. — Двері не можна відкрити, — простонал він. — Годинники не були заведені й сполучний механізм не встановлений. Мати Агати знову істерично скрикнула. — Тихіше! — вимовив містер Адамс, піднімаючи тремтячу руку. — Помовчите мінуту. Агата! — покликав він якнайгучніше. — Слухай мене! У тиші, що наступила, до них лед

Схожі публікації