Останній день перед Різдвом пройшов. Зимова, ясна ніч наступила. Глянули зірки. Місяць величаво піднявся на небо посвітити добрим людям і усьому світу, щоб усім було весело колядувати й славити Христа. Морозило сильніше, ніж з ранку; але зате так було тихо, що скрып морозу під чоботом чувся за полверсты. Ще жодна юрба парубків не показувалася під вікнами хат; місяць один тільки заглядав у них украдкою, як би викликаючи принаряживавшихся дівчин вибігти скоріше на скрыпучий сніг. Отут через трубу однієї хати клубами повалився дим і пішов тучею по небу, і разом з димом піднялася відьма верхи на мітлі.

Якби в цей час проїжджав сорочинский засідатель на трійці обивательських коней, у шапці зі смушковим околышком, зробленої по манеру уланському, у синьому кожусі,

202

підбитому чорними смушками, з по — диявольському — сплетенною батогом, которою має він звичай підганяти свого ямщика, то він би, вірно, примітив її, тому що від сорочинского засідателя жодна відьма на світі не вислизне. Він знає наперечет, скільки в кожної баби свиня мече поросенков і скільки в скрині лежить полотна й що саме зі свого плаття й господарства закладе добра людина в неділю в шинку. Але сорочинский засідатель не проїжджав, та і яке йому справа до чужих, у нього своя волость. А відьма, тим часом, піднялася так високо, що однією тільки чорною цяткою миготіла вгорі. Але де не показувалася цятка, там зірки, одна за другою, пропадали на небі. Незабаром відьма набрала їхній повний рукав. Три або чотири ще блищали. Раптом, з іншої сторони здалася інша цятка, збільшилося, стало розтягуватися, і вже була не цятка. Короткозорий, хоча б надяг на ніс, замість окулярів, колеса з комиссаровой брички, і тоді б не розпізнав, що це таке. Попереду зовсім німець: вузенька, що безупинно вертілася й нюхала все, що не попадалося, мордочка, кінчалася, як і в наших свиней, кругленьким п’ятачком, ноги були так тонкі, що якби такі мав яресковский голова, то він переламав би їх у першому козачке. Але зате позаду він був справжній губернський стряпчий у мундирі, тому що в нього висів хвіст, такі гострі й довгий, як теперішні мундирні фалди; тільки хіба по цапиній бороді під мордою, по невеликим ріжкам, що стирчали на голові, і що весь був не белее сажотруса, можна було догадатися, що він не німець і не губернський стряпчий, а просто чорт, якому остання ніч залишилася валандатися по білому світлу й вивчати гріхам добрих людей. Завтра ж, з першими дзвонами до заутрені, побіжить він без оглядки, піджавши хвіст, у свій барліг. Тим часом чорт крався потихеньку до місяця, і вже простягнув було руку, схопити його; але раптом отдернул її назад, як би обпалившись, посмоктав пальці, забовтав ногою й забіг з іншого боку, і знову відскочив і отдернул руку. Однак ж, незважаючи на всі 203 невдачі, хитрий чорт не залишив своїх витівок. Підбігши, раптом схопив він обома руками місяць, кривляючись і дмучи перекидав його з однієї руки в іншу, як мужик, що дістав голими руками вогонь для своєї колиски; нарешті поспішно сховав у кишеню й, начебто ні в чому не бував, побіг далі. У Диканьці ніхто не чув, як чорт украв місяць. Правда, волостной писар, виходячи на четверенках із шинку, бачив, що місяць, ні із цього, ні з того, танцовал на небі, і запевняв з божбою в тім всі сіли; але миряни качали головами й навіть піднімали його на сміх. Але яка ж була причина зважитися чорту на таку беззаконну справу? А от яка: він знав, що богатый козак Чуб запрошений дяком на кутю, де будуть: голова;, що приїхав з архієрейської співочої родич дяка, у синьому сюртуку, що брав найнижчого баса; козак Свербыгуз і ще дехто; де, крім гуляй, буде варенуха, перегінна на шафран горілка й багато всякого їстівного. А тим часом його дочка, красуня на всьому селі, залишиться будинку, а до дочки напевно прийде коваль, силач і здоровань хоч куди, що чорту був противнее проповідей батька Кіндрата. У дозвільне від справ час коваль займався малеванием і слыл кращим живописцем у всім околодке. Сам ще що тоді здраствував сотник Л…до викликав його навмисно в Полтаву пофарбувати досчатый забір біля його будинку. Всі миски, з яких диканьские козаки сьорбали борщ, були розмальовані ковалем. Коваль була богобоязливый людина й писав часто образа святих, і тепер ще можна знайти в Т… церкве його євангеліста Луку. Але торжеством його мистецтва була одна картина, намалеванная на церковній стіні в правому притворі, у якій зобразив він святого Петра в день страшного суду, із ключами в руках, що изгоняли з пекла злого духу; переляканий чорт метався в усі сторони, передчуваючи свою погибель, а укладені колись грішники били й ганяли його батогами, поленами й усім, чим не потрапило. У той час, коли живописець трудився над этою картиною й писав її на великій дерев’яній дошці, чорт всіма силами намагався заважати йому: штовхав невидимо під руку, піднімав з горна в кузні золу й обсипав нею картину; але, незважаючи на всі, робота була кінчена, дошка внесена 204 у церкву й вправлена в стіну притвору, і з тої пори чорт заприсяг мстити ковалеві. Одна тільки ніч залишалася йому валандатися на білому світлі; але й у цю ніч він вишукував чим — небудь зігнати на ковалі свою злість. І для цього зважився украсти місяць у тій надії, що старий Чуб ледачий і не легкий на підйом, до дяка ж від хати не так близько: дорога йшла по за селом, повз млини, повз цвинтар, об

Схожі публікації