Iпервый раз у житті я мав свій власний телефон. Це радувало мене, як дитини. Ідучи ранком з будинку, я з напускною недбалістю сказав дружині: — Якщо мені будуть дзвонити, — запитай хто й запиши номер.Я прекрасно знав, що жодна душа у світі, крім монтера й телефонної станції, не мала подання про те, що я вже восьма година маю свій власний телефон, але біс гордості й хвастощів захопили мене у свої чіпкі лабети, і я, одягаючись у передньої, крім дружини, попередив покоївку й восьмирічну Китти, що вибігла проводити мене: — Якщо мені будуть дзвонити, — запитаєте хто й запишіть номер. — Слухаю — З, пан! — Добре, тато!І я вийшов зі свідомістю власного достоїнства й солідності, крокував по вулицях так важливо, що анітрошки б не зачудувався, почувши позад себе розмова перехожих: — Дивитеся, який він важливий! — Так, у нього такий дурний вид, начебто він тільки що обзавівся власним телефоном.IIвернувшись додому, я був несказанно здивований поводженням покоївки: вона відкрила двері, відскочила від мене, утекла за вішалку й, витріщивши ока, стала звідти вабити мене пальцем. — Що таке? — Пан, пан, — шепотіла вона, давлячись від сміху. — Подите — Ка, що я вам скажу! Як би тільки бариня не услыхала…Першою думкою моєї було, що вона п’яна; другий — що я запаморочив їй голову своєю зовнішністю й вона пропонує вступити з нею в злочинний зв’язок.Я підійшов ближче, строго запитавши: — Чого ти хочеш? — Тш… пан. Сьогодні до Віри Павлівні не приїдьте вночі, тому ихний чоловік не їде в Москву.Я розгублено подивився на загадкову, усміхнену особу покоївки й відразу вирішив, що вона як і раніше байдужа до мене, але спиртні напої позбавили її щиросердечної рівноваги й вона говорить перше, що взбрело їй на розум.З дитячої вилетіла Китти, з розмаху кинулася до мене на шию й заплакала. — Що трапилося? — стурбувався я. — Бєдний папочка! Мені шкода, що ти будеш сліпий… Папочка, краще ти кинь цю драну кішку, Бєльську. — Яку… Бельс — ку — ю? — ойкнув я, дивлячись їй прямо в заплакані очі. — Так твою коханку. Яка грає в театрі. Клеманс сказала, що вона драна кішка. Клеманс сказала, що, якщо ти її не кинеш, вона випалить тобі обоє ока кислотою, а потім вона просила, щоб ти сьогодні обов’язково приїхав до неї в шантан. Я неньці не говорила, щоб її не розбудовувати, об око^ — те.Поза собою я відіпхнув Китти й кинувся до дружини.Дружина сиділа в моєму робітнику кабінеті й тримала в руках слухавку. Істеричним, тремтячим від сліз голосом вона говорила: — И це передати… Добре — З… Можна й це передати. І поцілунки… Що?.. Тисячу поцілунків. Передам і це. Однаково вже заодно.Вона повісила слухавку, обернулася й, дивлячись мені прямо в очі, сказала дивну фразу: — У вашім гніздечку на Бассейной бувати вже небезпечно. Чоловік, здається, простежив. — Це будинок божевільних! — закричав я. — Нічого не розумію.Дружина підійшла до мене й, наблизивши свою особу до моєму, без усякого коливання сказала: — Ти… мерзотник! — Перший раз про це чую. Це, імовірно, самі свіжі вечірні новини. — Ти смієшся? Чи будеш ти сміятися, глянувши на це? Вона взяла зі стола поцятковану написами папірець і прочитала: — Номер 349 — 27 — "Мрію тебе побачити хоч одним оком сьогодні в театрі й послати хоч видали поцілунок".Номер 259 — 09 — "Куди ти, котик, запроторював те брильянтове кільце, що я тобі подарувала? Невже заклав подарунок люблячої тебе Дуси Петровой?"Номер 317 — 01 — "Я на тебе сердита… Клявся, що я для тебе єдина, а насправді тебе бачили на Невському з повною брюнеткою. Не жартуй з вогнем!"Номер 102 — 12 — "Ти — негідник! Сподіваюся, розумієш".Номер 9 — 17 — "Мерзотник — і більше нічого!"Номер 177 — 02 — "Подзвони, як тільки прийдеш, моя радість! А те з’явиться чоловік, і нам не вдасться вмовитися про вечір. Чи любиш ти як і раніше свою Надю?"Дружина зім’яла листок і з відразою кинула його мені в особу. — Що ж ти коштуєш? Чого ж ти не дзвониш своїй Наді? — із тремтінням у голосі запитала вона. — Я розумію тепер, чому ти з таким нетерпінням чекав телефону. Подзвони ж їй — Номер 177 — 02, а те прийде чоловік, і вам не вдасться вмовитися про вечір. Негідник!Я знизав плечима.Якщо це був який — небудь жарт, то ці жарти не доставили мені радості, спокою й скромних веселощів.Я підняв папірець, уважно прочитав її й підійшов до телефону. — Центральна, номер 177 — 02? Спасибі. Номер 177 — 02?Чоловічий голос відповів мені: — Так, хто говорить? — Номер 300 — 05. Покличте до телефону Надю. — Ах, ви номер 300 — 05. Я на ньому її один раз піймав. І ви її називаєте Надею? Знайте, парубок, що при зустрічі я надаю вам ляпасів… Я знаю, хто ви т

Схожі публікації