Єгор Иваныч, на прізвище Глотов, мужик із села Гнилі Прудки, два

року збирав гроші на коня. Харчувався зле, кинув махорку, а що до самогону, т" забув, який і смак у ньому. Тобто як ножем відрізало — — — і не пам’ятає Єгор Иваныч, який смак, хоч убий.А згадати, звичайно, тягло Але кріпився мужик. Дуже вже йому потрібна був кінь."От куплю, — — — і думав, — — — і кінь і клюкну тоді. Будьте покійні".Два роки збирав мужик гроші й на третій підрахував свої капітали й став збиратися в шлях.А перед самим відходом з’явився до Єгора Иванычу мужик із сусіднього села й запропонував купити в нього кінь. Але Єгор Иваныч пропозиція це відхилив. І навіть злякався. — — — і Що ти, панотець! — — — ісказав він. — — — і Я два роки солому жер — — — іочікував покупки. А отут на — — косячи — — — і купи в нього кінь. Це неначебто й не покупці буде… Ні, не лякай мене, братуха. Я вуж у місто краще поїду. По — — Дестоящему щоб.І от Єгор Иваныч зібрався. Загорнув гроші в онучу, натягнув чоботи, взяв у руки ціпок і пішов.А на базарі Єгор Иваныч негайно облюбував собі коня.Був цей кінь звичайна, мужицька, зі шпарко роздутим животом. Масті вона була невизначеної — — — і начебто сухої глини із гноєм.Продавець стояв поруч і робив вигляд, що він нітрохи не зацікавлений, чи куплять у нього кінь.Єгор Иваныч повертів ногою в чоботі, обмацав гроші й, любовно поглядаючи на коня, сказав: — — — і Це що ж, милий, кінь — те, я говорю, це саме, продаєш ай немає? — — — і Кінь — Те? — інедбало запитав торговець. — — — і Так уже продаю, добре. Звичайно, продаю.Єгор Иваныч теж хотів зробити вигляд, що він не має потреби в коні, але не стерпів і сказав, сіючи: — — — і Кінь — Те мені, милий, от як потрібно. До зарезу потрібна мені кінь. Я, милий ти мій, три роки солому жер, перш ніж купити неї. От як мені потрібна кінь… А яка тим часом ціна буде цього твого коня? Тільки справою говори.Торговець сказав ціну, а Єгор Иваныч, знаючи, що ціна ця не справжня й сказана, за правилами торгівлі, так, між іншим, не став сперечатися. Він прийнявся оглядати коня. Він зненацька дул їй в очі й у вуха, підморгуючи, прищелкивая мовою, виляв головою перед самою кінською мордою й до того залякав тиху шкапу, що та, незворушна дотепер, початку тихенько лягаться, не намагаючись, втім, потрапити в Єгор Иваныча.Коли кінь був оглянутий, Єгор Иваныч знову обмацав гроші в чоботі й, підморгнувши торговцеві, сказав: — — — і Продається, значиться… коня — те? — і Можна продати, — — — і сказав торговець, трохи ображаючись. — — — і Так… А яка їй ціна — те буде? Коня — Те? Торговець сказав ціну, і отут почався торг.Єгор Иваныч ляскав себе по халяві, двічі знімав чобіт, витягаючи гроші, і двічі надягав знову, божився, витирав рукою сльози, говорив, що він шість років лопав солому й що йому до зарезу потрібна кінь, — — — і торговець зменшував ціну потроху. Нарешті в ціні зійшлися. — — — і Бери вуж, добре, — — — і сказав торговець. — — — і Гарний кінь. І масть велика, і колір, зверни увагу, який привабливий. — — — і Колір — Те… Сумніваюся я, милий, у змісті кінського кольору, — — — і сказав Єгор Иваныч. — — — і Нецікавий колір… Зменш небагато. — — — і А на що тобі колір? — — — ісказав торговець. — — — і Тобі що, орати кольором — те?Убитий цим аргументом, мужик оторопіло подивився на коня, кинув шапку додолу, задавив її ногою й крикнув: — — — і Пущай вуж, добре!Потім сіл на камінь, зняв чобіт і вийняв гроші. Він довго й з жалем перераховував їх і подав торговцеві, злегка відвернувши голову. Йому було нестерпно дивитися, як скорчені пальці розвертали його гроші.Нарешті торговець сховав гроші в шапку й сказав, звертаючись уже на "ви": — — — і Ваш кінь… Ведіть…І Єгор Иваныч повів. Він вів урочисто, цокав мовою й називав коня Маруськой. І тільки коли пройшов площу й опинився на бічній вулиці, зрозумів, яке подія відбулася в його житті, Воно раптом скинув із себе шапку й у захваті став давити її ногами, згадуючи, як хитро й розумно він торгувався. Потім пішов далі, розмахуючи від захвату руками й бурмочучи; — — — і Купив!.. Кінь — Те… Мати чесна… Обплутав його… Торговця — Те…Коли захват небагато затих, Єгор Иваныч, хитро сміючись собі в бороду, став підморгувати перехожим, запрошуючи їх глянути на покупку. Але перехожі рав — — нодушно проходили мимо."Хоч би землячка для співчуття… Хоч би мені землячка зустріти", — — — і подумав Єгор Иваныч.І раптом побачив малознайомого мужика з далекого села. — — — і Кум! — — — ізакричав Єгор Иваныч. — — — і Кум, мабуть — кось скоріше сюди!Чорний мужик знехотя підійшов і, не здороваючись, подивився на коня. — — — і От… Кінь я, этово, купив! — — — ісказав Єгор Иваныч. — — — і Кінь, — — — ісказав мужик і, не знаючи, чого запитати, додав: — — — і
Стало бути, не було в тебе коня? — — — і В тім — раз у раз, милий, — — — і сказав Єгор Иваныч, — — — і не було в мене коня. Якщо б була, не став би я трепаться… Підемо, я бажаю тебе почастувати. — — — і Сприскати, значить? — — — і запитав земляк, посміхаючись. — — — і Можна. Що можна, те можна. В "Ягідку", чи що?Єгор Иваныч качнув головою, ляснув себе по халяві й повів за собою кінь. Земляк ішов спереду.Це було в понеділок. А в середовище ранком Єгор Иваныч вертався в село. Коня з ним не було. Чорний мужик проводжав Єгор Иваныча до німецької слободи. — — — і Ти не горюй, — — — і говорив мужик. — — — і Не було в тебе коня, та й цей не кінь. Ну, пропила, — — — і эка штука. Зате, братуха, сприскав. Їсти що згадати.Єгор Иваныч ішов мовчачи, спльовуючи довгу жовту слину.І тільки коли земляк, дійшовши до слободи, став прощатися, Єгор Иваныч сказав тихо: — — — і — — — і А я, милий, два роки солому лопав… зрячи…Земляк сердито махнув рукою й пішов назад. — — — і Стій! — — — ізакричав раптом Єгор Иваныч страшним голосом. — — — і Стій! Дядько… милий! — — — і Чого треба? — — — істрого запитав мужик. — — — і Дядько… милий… братишка, — — — і сказав Єгор Иваныч, моргаючи віями. — — — і Як же це? Два роки адже солому зрячи лопав… За яке саме… За яке саме це… вином торгують?Земляк махнув рукою й пішов вгород.

Схожі публікації