Роберт Рождественський. Вірші різного років

КОЛИ ЛЮБИВ… (з поеми "До твого приходу") Люб(Повітря!Повітря!Саму малість би!Саму — Саму…)

лю!

(Хочеш, — — — івиїдемо куди — нибудьзаново,намертво,за море?..)

Л — Л -

(Богово — — — і богові,а жіноче — — — і женщинесказано,віддано.)

лю!

(Ти скорена.Ти непокірлива…Повітря!Повітря!)юб -

(Руки розкидані.Губи закушені.Волосся зім’яті.)

лю!

(Стіни розходяться.Зірки, гойдаючись,уриваються в кімнати

Люб -

(У загнаному миректо — те народжується,щось передбачається…)

лю!

( Де — Тозаконы,заборони,застави,замети,уряди.)

Люб -

(Брешуть очевидці,сонно дивляться океани остиглі.

лю!

(Охай, безстрашна!Падай, наївна!Смійся, бесстая!)

Люб -

(Нехай ці сумеркистанут проклятиемили ошибкою…)

лю!

(Бийся в руках моихкаждым изгибоми каждою лкою!)

Люб -

(Радісно схлипуй,плач і вислизай,здригайся,скаржся!..)

лю!

(Хочеш — — — і виїдемо?Сьогодні? — — — ібудь ласка.Завтра? — — — іполуйста!)

Люб -

(Царюй, рабиня!Бешкетуй, учитель!Шаленій, жінка!)

лю!

(От і ока твої.Жалюгідні,долгиеи сумшедшие!..)

Люб -

(Чортові гори вп’ялися в неботемными бивнями.)

лю!

(Тільки люби мене!Чуєш,люби мене!Знаєш,люби мене!)

Люб -

(Щоб назавжди!Щоб звідси — — — і до загибелі…От воно…От воно…)

лю!

(Ми ніколи,ніколи не розстанемося…Повітря…Повітря!..)

x x x

Приходить лікар, на горобця схожий,

і стрибає смішно перед постіллю.

И клювиком вистукує груди.

И маленькими крильцями махає.

— — — і Ну, як справи? — — — іцвірінчить звично. — — — і

Є скарги?.. — — — і

Я відповідаю: — — — і Є.

Є скарги.

Є дуже багато скарг…

От, — — — і говорю, — — — іне стрибав з парашутом…

От, — — — і говорю, — — — іна коні не їздив…

По дроті в цирку не ходив…

Він морщиться:

— — — і Так киньте ви!

Не треба!

Адже я серйозно…

— — — і Я серйозно теж.

Послухайте, чудовий доктор:

колись в Омскеу великої ріки

хлопчисько жив,

зацькований войною…

Він так мріяв про небо — — — і синьому — синьому!

Про неможливо білий парашут,

качающемсяв теплій тиші…

Ще мріяв воно нічних погонях!

Про дивний,

древньому ощущенье перегони,

коли підстрибує серце до горла

і ноги приростають до стременам!..

Він цирк любив.

И в ньому — — — іне акробатів,

не клоунів,

не левів, більших і смутних,

а дівчинку, щокрокує м’яко

по повітрю,

спресованому в нитку.

ПРО, як він після подань клявся:

"Я навчуся!

И я піду за нею!.."

Ви скажете: — — — і Але це все наївно… — — — і

Так — Так, звичайно.

Це все наївно.

Ми — — — ідорослі — — — імріємо по — іншому

і про іншому…

Мрія приходить до нас

ще невловимої,неясної,

невидимої,

неназваної, як правнук.

И залишається в нас до исполненья.

Або до смерті.

Це однаково.

Ми без мрії немислимі.Неспроможні.

Але якщо виконується вона,

за нею — — — і як осліплення — — — і

інша!..

Здійснився лише самий початок.

Любов здійснилася

і лемент дитини.

Здійснилися друзі,дороги,дали.

Не всі дороги

і не всі друзі, — — — і

я це розумію!..

Тільки десь

живуть мрії — — — інаївні, смішні, — — — і

з яких ми й почали мріяти.

Вони нам у спини дивляться довго — — — і

раптом обернемося

і "спасибі!" скажемо.

Рукою змахнемо: — — — і Щасливо!..Залишайтеся…

Простите за зраду.

Ми поспішаємо… — — — і

Але, може, це навіть не зрада?!

…А докторсобирает валізка.

Мовчить і посміхається пташиний — пташину — пташине — пташина — по^ — пташині.

Іде.

И вже в самих дверей

він тихо говорить:

— — — і А я мріяв…

давно колись…выраститьовчарку…

А послеподарить прикордонній заставі…

И не встиг… — — — і

Дійсно, смішно.

x x xсавве Бродському

Я багатий.

Повезло мені й родоми плем’ям.

У мене є

Арбат.

И трошки вільного часу…

Я

подамся

від бумажныхзапутанных куп

у державу

провулків,проспектови двориків.

Усе, що я розгубив,

відшукаю в мельтешении райдужному.

Де кручений канделябр

і бетонні глыбины — — — і

рядком.

Де гитарыщекочут наречених,

де тепло від варень малинових.

Де колясокна кожний під’їзд

десять — — — і

дитячих

і дві — — — і

інвалідних.

Там, де будничны

тополяперед сплячими школами.

Там, де булькають,

як, що скипіли чайники,голуби.

Виходжу не хвалити,

не командоватьуличной вьюгою.

Просто так

улыбатьсяи плисти

по Арбату

сивуватої юнгою.

ЧУДО

Так полыхнуло — — — ісплеча,сповна — — — і

над крижаним ставком! ..

(Два чоловіки — — — івін і вона — — — і

були винні в тім…)

У будинку навпроти опівнічний ліфт

здійнявся до горища.

Світло було таким,що дрібний шрифт

читався напевно…

Так полыхнуло, так зайнялося — — — і

чинавесні, вогнем — — — і

не зрозуміти.

И о потомстві подумав лось,

а заєць вирішив

линяти.

Землю пробили вусики трав

і посверлили промені.

Негайно,

про це чудо довідавшись,

заспішили з югаграчи.

На стрічках сейсмографів

стала видна

нервова смуга…

(Два чоловіки — — — івін і вона — — — і

дивилися

один одному в очі…)

Ріки набрякли.

Народ біг

і мружився від тепла.

Хтось кричав:"Пожежу! ..Пожежа! .."

А це

любов була.

x x x

Усе починається з любові…

Повторюють:

"Вначалебылослово…"

А я проголошую знову:

Усе починається

з любові!..

Усе починається з любові:

і озаренье,і робота,

ока квітів,

ока дитини — — — і

усе починається з любові.

Усе починається з любові,

З любові!

Я це точно знаю.

Всі,навіть ненависть — — — і

рідна

і вічна

сестра любові.

Усе починається з любові:

мрія й страх,

вино й порох.

Трагедія,тоскаи подвиг — — — і

усе починається з любові…

Весна шепне тобі:"Живи…"

И ти від шепоту гойднешся.

И випрямишся.

И почнешся.

Усе починається з любові!

КАЗКА З НЕКАЗКОВИМ КІНЦЕМ

Країна була до того малюсінької,

що, коли проводився військовий парад,

армиямаршировала на місці

від початку параду

і до кінця.

Тому що, якщо подати іншу команду, — — — і

не "на місці кроком",а "кроком уперед…", — — — і

дуже просто могла б початися війна.

Перший крок

був би кроком через границю.

Країна була до того малюсінької,

що, коли чхав знаменитий булочник

(знаменитий тим,

що він був єдиним

булочником

у цій країні), — — — і

отож, коли він чхав триразово,

булочники із сусідніх країн

говорили чемно:"Будьте здорові!.."

И долонею

стирали бризи із щік.

Країна була до того малюсінької,

що весь її суспільний транспорт

складався з автобуса без мотора.

Цей самий автобус — — — і

денно й нощно,

блискаючи нікелем, лаком і хромом,

обпершись на міцний гранітний фундамент

перегороджував

Головну вулицю.

И той,хто хотів проїхати в автобусі,

входив, як ведеться,

із задньої площадки,

брав квитки,

сідав у зручне крісло

і,посидівши в ньому мінут п’ятнадцять, — — — і

вставав

і разом з юрбою пасажирів

виходив з передньої площадки — — — ізадоволений — — — і

уже на іншому кінці держави.

Країна була до того малюсінької,

що, коли проводилися змагання

по легкій атлетиці,всі спортсмени

змагалися

(як зговорившись!)

в одному лише виді:стрибках у висоту.

Інші види не розвивалися.

Тому що навіть дистанція стометрівки

перетиналася майже посередині

рисою

Государственнейшей границі,

На цієї чертес обох сторін

стояли будочки поліцейських.

И спортсмен,

добігши до знайомої риси,

зупинявся,

пред’являв свій паспорт.

Брав візу на виїзд.

Візу на в’їзд.

А потім він болісно сперечався

з поліцейським сусідньої держави,

який вимагав насамперед

список

учасників змагань — — — і

(раптом ти — — — і хіпі, а не спортсмен!).

Потім цей список переводили

на звучну мову сусідньої країни,

знімали у всі відбитки пальців

і — — — і

пропонували випливати далі.

Так і закінчувалася стометрівка.

Іноді — — — і

представте! — — — і

з новим рекордом.

Країна була до того малюсінької,

що жителі цієї скромної держави

розводили тільки домашнього птаха

і не дуже велика рогата худоба

(так піднесено

я називаю

баранів).

Що стосується більших звірів,

те єдина в державі корова

перед тим, як подохнуть,встигла зжерти

всю траву

на єдиній тутешній галявині,

все листя

на обох деревах країни,

всі квіти без залишку(подумати страшно!)

на єдиних клумбах

у будинку Прем’єра.

Це було ще позаторік.

Дотепер весь народ говорить із содроганьем про мычанииэтой голодну корову.

Країна була до того малюсінької,

що, коли родина сідала за стіл,

і суп

виявлявся недосоленим,

глава родини дзвонив у Міністерство

Іноземних Справ і Зовнішньої Торгівлі.

Тому що кут стола,де стояла сільничка,

був уже зовсім чужою територією

зі своєю конституцією й зводом законів

(досить строгих, до речі сказати).

И про це все в державі знали.

Тому що один раз хазяїн родини

(не цієї,а тої, що живе по сусідству),

руку свою простягнув за сільничкою,

і рука була

арештована

відразу!

Її посадили на хліб і воду,

а після організували процес — — — і

гучний,урочистий,принциповий — — — і

із продажем дешевих вхідних квитків,

із присутністю дуже впливових осіб.

Праву руку глави родини

присудили,по — перше — — — і до штрафу,

по — друге

(умовно) — — — і

до року в’язниці…

У результатенесчастный глава сімейства

виявився у двозначному положенье:

цілий рік він після — — — і

одною лівої — — — і

відпрацьовував штраф

і кормил родину.

Країна була до того малюсінької,

що її музиканти

з далеких пор.

грали тільки на флейтах і скрипках,

лише на самих маленьких скрипках і флейтах! Більше вони ні на чому не грали. А рояль вони бачили тільки в кіно так ще — — — ів ілюстрованих журналах,

Тому що загадковий айсберг рояля,

незважаючи на значні старанья,

не влазив

у територію

цієї країни.

Ні, вірніше, сам — те рояль містився,

але тогдаисполнителюне було місця.

(А грати на роялі через границю — — — і

погодитеся — — — і

не дуже — те патріотично!)

Країна була неймовірно крихітною.

Сусіди

цю країну поважали.

Ніхто не хотів на неї нападати.

И всі жеодин відставний генерал

(уродженець країни

і великий патріот)

кілька разів виступав у Сенаті,

кілька разів давав інтерв’ю

кореспондентам, центральних газет,

посилав посланья Главі держави,

у которыхрешительно й однозначно

лаяв

профспілки й комуністів,

просив збільшити військовий бюджет,

вихваляв свою армію.І для армії

вимагав

атомного

зброї!

ВІРШІ, НАПИСАНІ ВОСЬМОГО МАРТА

Однаково що за снігом идтив Африку,

а за новою книжкою віршів — — — ів меблевий

і уныло проситьсо сльозою в голосі

адреса добродії богав бюро довідковому,

однаково що лаяти океанс берега

за його невниманьек твоєї особистості,

однаково що пролісок искатьосенью

і, зітхаючи, поминки справлятьзагодя,

однаково що багаття разводитьв кімнаті,

а гнідого коняв гаражі вимагати,

і завзято намагатися обнятьоблако,

і картоплю варитьв крижаної ополонки,

однаково що на сушеучить плаванню,

а важкий каменьсчитать яблуком,

однаково що від курицыждать лебедя — — — і

так один раз

вирішити,начебто тыполностью

розбираєшся

у жіночому

характері!

БАЛАДА ПРО ТАЛАНТ, БОГА Й ЧОРТА

Усі говорять:

"Його талант — — — івід бога!"

А коли — — — івід чорта?Що тоді?..

Вибудовуючись повільно в епоху,

ні хитко й ні валкошли року.

И жив талант.

Хворий.Безглуздий.Хмурий.

Усього Гомера знавший назубок.,

Його считалсвоею креатурою

тоді ще існуючий

бог.

Бог знаходив, що склад його прекрасний,

що на землі таких — — — інаперечет!..

Але з богом був, звичайно, не згодний

тоді ще не скасований

чорт.

Таланту рис шепотів:

"Отямся,бездара!

Кому тепер вірші твої потрібні?!

Адже ти, як всі,

загинеш у пекельній безодні.

Розслабся!

Не обтяжуй провини".

И йшов талант у шинок.

И — — — ірозслаблювався.

Він пив всерйоз!

Він вдохновеннопил!

Так пив,

що чорт дивився й зворушувався.

талант

себе талановито

губив!..

Богтоже не дрімав!

У комірці вутлої,

де — — — істіл,перои пухирець чорнила,

бог виникав

раскаяньем ранком,

загадковими строчкамидразнил…

Вставав талант,

почухуючись сонно.

Загублену личностьобретал.

И банкаогуречного розсолу

була йому потрібніше,

чим нектар…

Неголений.

З пересохлими губами.

Уперто чекав ончаса свого…

И строкина бумагепроступали,

як письмена, — — — і

окремо від нього.

И було стільки гніву й напору

у самому возникновенье

цих рядків!..

Талант, як на ведмедя,шелна бога!

И риса

скручивалв баранячий ріг!..

Талант працював.

Зло.Запекло.

Перо вмочаючи

у власний біль.

Тепер він богом був!І був він чортом!

А це значить:

був

самим собою.

И сходило солнценад строкою!..

Хрестився чорт.

И чортихався бог.

"Так як же зміг оннаписатьтакое?!"

…А він

ще й не таке

міг.

x x x

Треба вірити у звичайне.

Треба рассчитыватьздраво.

У поетів

з убивцями,

по суті, рівна слава.

Хто в століттях уцелел?

Розберися в наслоенье мотивів…

Ми не пам’ятаємо царів.

Пам’ятаємо: були Дантес і Мартынов.

Відчайдушні, нервові,

святі "охоронці боргу"

Схожі публікації