Дідові було сімдесят три, Петьке, онукові, — — — і тринадцять. Дід був сух і нервовий і страждав глухотою. Петька, не за віком самостійн і довгий, був соромливий і впертий. Вони дружили.Найбільше на світі вони любили кіно. Половина дідової пенсії йшла на квитки. Звичайно, підрахувавши до кінця місяця гроші, дід гірко й весело повідомляв Петьке: — — — і Ухайдакали ми з тобою п’ять рубликів!Петька для пристойності робив здивовану особу. — — — і Нічого, прокормить, — — — і говорив дід (малися на увазі батько й мати Петьки. Дід Петьке доводив по батьку). — — — і А нам з тобою це для користі.Сідали завжди в перший ряд: дешевше, і потім там дід краще чув. Але однаково половину слів він не розбирав, а догадувався по губах акторів. Іноді траплялося, що дід раптом ні з того ні із сього починав реготати. А в залі ніхто не сміявся. Петька штовхав його в бік і сердито сичав: — — — і Ти чого? Як дурень… — — — і А як він отут сказав? — " запитував дід.Петька пошепки переказував дідові в саме вухо: — — — і Не знижуючи темпів. — — — і Хе — Хе — Хе, — — — і неголосно сміявся дід уже над собою. — — — і А мені не так здалося.Іноді дід плакав, коли кого — небудь убивали безневинного. — — — і Эх ви… люди! — — — і гірко шепотів він і сякався в хустку. Взагалі він любив висловитися із приводу того, що бачив на екрані. Коли там гаряче цілувалися, наприклад, він посміхався й шепотів: — — — і Від чорти!.. Ти дивися, дивися… Хэх!Якщо билися, дід, вцепившись руками в стілець, напружено й уважно стежив за бійкою (у молодості, говорять, він мисливець був побитися. І вмів). — — — і Ні, геть той не… це… слабкий. А цей нічого, верткий.Втім, фальш чуяв. — — — і Ну — В, — і обиженно говорив він, — — — і це вони понарошке. — — — і Так кров же йде, — — — і заперечував Петька. — — — і Та — А… кров. Ну й що? Ніс, він же слабкий: дай потихеньку, і то кров піде. Це не в тім справа, — — — і Нічого собі не в тім! — — — і Звичайно, не в тім.На них шикали позаду, і вони вмовкали.Суперечка основний починався, коли виходили із клубу. Особливо відносно сільських фільмів дід був категоричний до жорстокості. — — — і Хреновина, — — — і заявляв він. — — — і Так не буває. — — — і Чому не буває? — — — і А що, тобі хіба цей хлопець глянется? — — — і Який хлопець? — — — і З гармошк — те. Який у вікно — те лазив. — — — і Він не лазив у вікно, — — — і поправляв Петька; він точно пам’ятав усе, що відбувалося у фільмі, а дід плутав, і це дратувало Петьку, — — — і Він тільки до вікна ліз, щоб проспівати пісню. — — — і Ну, ліз. Я геть один раз, пам’ятаю, поліз було… — — — і А що, він тобі не глянется? — — — і Хто? — — — і Хто — Хто!.. Ну хлопець — те, що ліз — те. Сам же заговорив про нього. — — — і Ні от на стільки, — — — і дід показував кінчик мізинця. — — — і Ваня — Дурачок якийсь. Співає й співає ходить… У нас Ваня — Дурачок такий був — — — і все співав ходив. — — — і Так він же любить! — — — і починав нервувати Петька. — — — і Ну й що, що любить? — — — і Ну й співає. — — — і А? — — — і Ну й співає, говорю! — — — і Так його б давно на сміх підняли, такого! Йому б проходу не було. Він любить… Коли люблять, то соромляться. А цей дзвонить ходить по всьому селу… Яка ж дурка піде за нього! Він же несурьезный хлопець. Ми геть, пам’ятаю: поглянется дівка, так ти її за дві вулиці обходиш — — — і тому що совісно. Любить… Ну й люби на здоров’я, але навіщо ж… — — — і Чого — — — і навіщо? — — — і Навіщо ж людей — те смішити? Ми геть, пам’ятаю… — — — і Знову "ми, ми". Зараз же люди — те інші сталі! — — — і Чого це вони інші — те стали? Завжди люди однакові. Ти в нас багато бачив таких дурачков? — — — і Це ж кіно все — таки. Не можна ж порівнювати. — — — і Я й не порівнюю. Я говорю, що хлопець несхожий, от і всі, — — — і стояв на своєму дід. — — — і Так всім же глянется! Сміялися ж! Я навіть і те сміявся. — — — і Ти маленький ишо, тому тобі все смешно. Я от мабуть не засміюся де потрапило.З дорослими дід рідко сперечався про мистецтво — — — і не вмів. Починав відразу нервувати, обзивався.Один раз тільки міцно схлестнулся він з дорослими, і цей — те єдиний раз і викликав на його голову лихо.Справа була так.Подивилися вони з Петькой картину — — — і комедію, вийшли із клубу й дружно розклали її по кісточках. — — — і Й адже що кривдно: самі іржуть, чорти (актори), а отут сидиш — — — і хоч би хни, навіть усмішки немає! — — — і гірко обурювався дід. — — — і В тебе була усмішка? — — — і Ні, — — — і зізнався Петька. — — — і Один раз тільки, коли вони з машиною перевернулися. — — — і Ну от! Але ж ми ж гроші заплатили — — — і два рублі по — старому! А вони самі посміялися й усе. — — — і Головне, пишуть "Комедія". — — — і Комедія!.. По зубах за таку комедію надавати.Прийшли додому злі.А
будинку в цей час дивилися по телевізорі якусь сільську картину. До них у гості приїхала Петькина тітка, сестра матері Петьки. Із чоловіком. З міста. І от усі сидять і дивляться телевізор. (Дід і Петька не переварювали телевізор. "Це я, коли ще неодруженим був, а брат, Микита, женився, отож я любив до них у світлицю через щілинку підглядати. Так і телевізор ихний: всі неначебто підглядаєш", — — — і сказав дід, подивившись пари раз телевізійні передачі.)От, виходить, сидять всі, дивляться,Петька відразу пішов у прихожую вчити уроки, а дід зупинився за всіма, подивився мінут п’ять на телевізорну мельтешню й заявив: — — — і Хреновина. Так не буває.Батько Петьки образився: — — — і Помовчи, тять, не заважай. — — — і Ні, це цікаво, — — — і сказав міський увічливий чоловік. — — — і Чому так не буває, дідусь? Як не буває? — — — і А? — — — і Він недочує в нас, — — — і пояснив Петькин батько. — — — і Я запитав: чому так не буває? А як буває? — — — і голосно повторив міський чоловік, заздалегідь чомусь посміхаючись.Дід презирливо подивився на нього: — — — і От так і не буває. Ти от дивишся й думаєш, що він правда тесля, а я, коли глянув, відразу бачу: ніякий він не тесля. Він навіть сокира правильно тримати не вміє. — — — і Вони в нас критики з Петькой, — — — і сказав Петькин батько, бажаючи небагато зм’якшити різкий дідів тон. — — — і Цікаво, — — — і знову заговорив міський. — — — і А чому ви вирішили, що він сокира неправильно тримає? — — — і Так тому, що я сам все життя теслювало. "Чому вирішили?" — — — і Дідусь, — — — і встряла в розмову Петькина тітка, — — — і а хіба в цьому справа? — — — і В чому? — — — і А мені от набагато цікавіше сама людина. Розумієте? Я знаю, що це не теперішній тесля — — — і це актор, але мені инте… мені набагато цікавіше… — — — і От такі й пишуть на студії, — — — і знову з посмішкою сказав чоловік Петькиной тітки.Вони були дуже розумні й усі знали — — — і Петькина тітка і її чоловік. Вони посміхалися, коли розмовляли з дідом. Діда це озлило. — — — і Тобі не важливо, а мені важливо, — — — і відрізав він, — — — і Тебе їм надути — — — і пари дрібниць, а мене не надують, — — — іХа, — і засміялася міська людина. — — — і Одержала?Петькина тітка теж посміхнулася,Петькиному батькові й Петькиной матері було дуже незручно за діда. — — — і Тобі адже важко догодити, тять, — — — і сказав Петькин батько. — — — і Йди краще до Петьке, допоможи йому. — — — і Схилився до міської людини й неголосно пояснив: — — — і Допомагає моєму синові уроки вчити, а сам — — — і ні в зуб ногою. Сперечаються один з одним. Сміхота! — — — і Цікавий старий, — — — і погодилася міська людина.Всі знову стали дивитися картину, про діда забули. Він стояв позаду як обпльований. Постояв ще небагато й пішов до Петьке. — — — і Сміються, — — — і сказав він Петьке. — — — і Хто? — — — і Геть… — — — і Дід кивнув убік світлиці. — — — і Нічого, говорять, ти не розумієш, старий хрін. А вони розуміють! — — — і Не обертай уваги, — — — і порадив Петька.Дід присів до стола, помовчав. Потім знову заговорив. — — — і Ти, говорять, дурень, з розуму вижив… — — — і Що, так і сказали’ — — — і А? — — — і Так і сказали на тебе — — — і дурень? — — — і Посміхаються сидять. Вони шпарко багато розуміють! — — — і Дід поступово "заводився", як виражався Петька. — — — і Не обертай уваги, — — — і знову порадив Петька. — — — і Приїхали… Грамотії! — — — і Дід устав, покопався в себе в скрині, взяв гроші й пішов.Прийшов через годину п’яний. — — — і Про — Про! — і зачудувався Петька (дід рідко пив). — — — і Ти чого це? — — — і Смотрют? — — — і запитав дід, — — — і Смотрют. Не ходи до них. Давай я тебе роздягну. Навіщо напився — те?Дід грузно опустився на крамницю. — — — і Вони розуміють, а ми з тобою не розуміємо! — — — і голосно заговорив він. — — — і Ти, говорять, дурень, дідусь! Ти нічого в житті не розумієш. А вони розуміють! Грошей багато?! — — — і Дід уже кричав. — — — і Якщо й багато, те не піднімай ніс! А я чесно все життя горбатився!.. І я ж тепер сиди помовчуй. А ти сроду сокири в руках не тримав! — — — і Дід розмовляв із дверима, за якої дивилися телевізор.Петька розгубився. — — — і Не треба, не треба, — — — і заспокоював він діда. — — — і Давай я тебе роззую. Ну їх!.. — — — і Ні, постій, я йому скажу… — — — і Дід хотів устати, але Петька удержав його: — — — і Не треба, діда! — — — і Финтифлюшки міські. — — — і Дід начебто заспокоївся, притих.Петька зняв з його один чобіт.Але отут дід знову чогось скинув голову. — — — і Ти мені усмешечки будуєш? — — — і Знову ока його нерозважливо заблищали. — — — і А я тобі одне слово можу сказати!.. — — — і Взяв чобіт і пішов у світлицю. Петька не зумів удержати його.Увійшов дід у світлицю, розмахнувся й зап
устив чоботом у телевізор: — — — і От вам!.. І теслям вашим!Екран — — — і вщент.Всі повскакали з місць. Петькина тітка навіть взвизгнула. — — — і Усмешечки будувати! — — — і закричав дід. — — — і А ти коли — небудь сокира тримала в руках?!Батько Петькин хотів взяти діда в оберемок, але той вчинив опір. З гуркотом полетіли стільці. Петькина тітка знову взвизгнула й вилетіла на вулицю.Петькин батько все — таки здолав діда, заламав йому руки назад і став зв’язувати рушником. — — — і Удосужил ти мене, удосужил, батько, — — — і зло говорив він, накрепко стягаючи руки діда. — — — і Спасибі тобі.Петька перелякався на смерть, дивився на все це широко відкритими очами. Міська людина стояла в сторонці й зрідка погойдувала головою. Мати Петьки підбирала з підлоги скла. — — — і Удосужил ти мене… — — — і все присуджував батько Петьки й недобре скалився.Дід лежав на підлозі долілиць особою, терся бородою об фарбовану мостину й кричав: — — — і Ти мені усмешечки, а я тобі — — — і одне слово!.. Слово скажу тобі, і ти замовкнеш. Якщо я дурень, як ти говориш… — — — і Так хіба я так говорив? — — — і запитав міський чоловік. — — — і Не говорите ви з ним, — — — і сказала мати Петьки. — — — і Він зараз зовсім оглухнув. Безсовісний. — — — і Ви мене із собою за стіл саджати не хочете — — — і добре! Але ти мені… Це — — — і добре, пускай! — — — і кричав дід. — — — і Але ти мені тоді скажи: ти хоч один зруб зрубав за своє життя? А — А!.. А ти мені ж говориш, що я в теслях не розумію! А я половину цього села своїми руками побудував!.. — — — і Удосужил, родимчик тебе візьми, удосужил, — — — і присуджував батько Петьки.І отут увійшли Петькина тітка й міліціонер, тутешній мужик, Єрмолай Кибяков. — — — і Ого — Го! — і викликнув Еромолай, широко посміхаючись. — — — і Ти чого це, дядько Тимофій? А? — — — і Удосужил мене з радощів — те, — і сказав батько Петьки, піднімаючись.Міліціонер хмыкнул, почухав долонею підборіддя й подивився на батька Петьки. Той згідно кивнув головою й сказав: — — — і Треба. Нехай там переночує.Єрмолай зняв кашкет, акуратно повісив її на гвоздик, дістав із планшета аркуш паперу, олівець і присів до стола.Дід притих.Батько Петьки став розповідати, як усе було. Єрмолай пригладив зашкарублою темною долонею рідкі волосся на великій голові, кашлянув і став писати, налігши грудьми на стіл і нахиливши голову вліво."Громадянин Новоскольцев Тимофій Макарыч, одна тисяча…" — — — і Він з якого року народження? — — — і З дев’яностого."…Одна тисяча дев’яностого року народження, тесля в колишньому, зараз сидить на пенсії. Особливих прикмет немає.Вищевказаний Тимофій двадцять п’ятого вересня цього року заявився додому в стані міцного алкоголю. У цей час сім’я дивилася телевізор. І гості ще були…" — — — і Як кінофільм називався? — — — і Не знаю. Ми включили, коли там уже йшло, — — — і пояснив батько. — — — і Про колгосп. "…Заголовок фільму не пам’ятають, Знають одне: про колгосп.Тимофій теж став дивитися телевізор. Потім він сказав: "Таких тесль не буває". Усі попросили Тимофія оправитися. Але він продовжував збуджений стан. Знову сказав, що таких тесль не буває, брехня, мов. "Руки, говорить, у тесль зовсім не такі". І став сунути свої руки, Його ще раз попросили оправитися. Тоді Тимофій зняв з ноги правий чобіт (розмір 43 — 45, яловий) і зробив удар по телевізорі.Саме собою, вибив геть усе, тобто там, де звичайно буває видно.Старший сержант міліції КИБЯКОВ".Єрмолай устав, склав протокол удвічі, сховав у планшет. — — — і Пішли, дядько Тимофій!Петька до останнього моменту не розумів, що відбувається. Але коли Кибяков і батько стали піднімати діда, він зрозумів, що діда зараз поведуть у каталажку. Він голосно заплакав і кинувся захищати його: — — — і Куди ви його?! Діда, куди вони тебе!.. Не треба, тять, не давай!..Батько відіпхнув Петьку, а Кибяков засміявся: — — — і Шкода дідуся — те? Сча — ас ми його у в’язницю посадимо. Сча — Ас…Петька заплакав ще голосніше.Мати повела його в куточок і стала вмовляти: — — — і Нічого не буде з ним, що ти плачеш — те? Переночує там ніч і прийде. А завтра соромно буде. Не плач, синок,Діда взули й повели з хати. Петька заплакав ридма. Міська тітка підійшла до них і теж стала вмовляти Петьку: — — — і Що ти, Петенька? В отрезвитель адже його повели — те, в отрезвитель! Він же прийде незабаром, У нас у Москві знаєш скільки водять в отрезвитель!.,Петька згадав, що це вона, тітка, привела міліціонера, грубо відіпхнув її від себе, заліз на грубку й там довго ще гірко плакав, уткнувшись особою вподушку.

Схожі публікації