Дурний французклоун із цирку братів Гинц, Генрі Пуркуа, зайшов у московський трактир Тестова поснідати. — Дайте мені консоме! — наказав він половому. — Накажете з пашотом або без пашота? — Ні, з пашотом занадто ситно… Дві — Три грінки, мабуть, дайте…Чекаючи, поки подадуть консоме, Пуркуа зайнявся спостереженням. Перше, що кинулося йому у очі, був якийсь повний, благовидний пан, що сидів за сусіднім столом і приготовлялись є млинец"Як, однак, багато подають у російських ресторанах! — подумав француз, дивлячись, як сусід поливає свої млинці гарячим маслом. — П’ять млинців! Хіба одна людина може з’їсти так багато тесту?"Сусід тим часом помазав млинці ікрою, розрізав всі їх на половинки й проковтнув скоріше, ніж у п’ять мінут… — Челаэк! — обернувся він до полового. — Подай ще порцію! Так що у вас за порції такі? Подай відразу штук десять або п’ятнадцять! Дай балику… сьомги, чи що!"Дивно… — подумав Пуркуа, розглядаючи сусіда. — З’їв п’ять шматків тесту й ще просить! Втім, такі феномени не становлять рідкості… У мене в самого в Бретані був дядько Франсуа, що на парі з’їдав дві тарілки супу й п’ять баранячих котлет… Говорять, що є також хвороби, коли багато їдять…"Половою поставив перед сусідом гору млинців і дві тарілки з баликом і сьомгою. Благовидний пан випив чарку горілки, закусив сьомгою й прийнявся за млинці. На превеликий подив Пуркуа, їв він їх поспішаючи, тільки — но розжовуючи, як голодний…"Очевидно, хворий… — подумав француз. — И невже він, дивак, уявляє, що з’їсть всю цю гору? Не з’їсть і трьох шматків, як шлунок його буде вже повний, але ж прийде платити за всю гору!" — Дай ще ікри! — крикнув сусід, утираючи серветкою маслені губи. — Не забудь зеленої цибулі!"Але… однак, уже половини гори немає! — жахнувся клоун. — Боже мій, він і вся сьомга з’їв? Це навіть неприродно… Невже людський шлунок так розтяжний? Не може бути! Як би не був розтяжний шлунок, але він не може розтягтися за межі живота… Будь цей пан у нас у Франції, його показували б за гроші… Боже, уже немає гори!" — Подаси пляшку Нюи… — сказав сусід, приймаючи від полового ікру й лук. — Тільки погрій спочатку… Що ще? Мабуть, дай ще порцію млинців… Скоріше тільки… — Слухаю… А на послу млинців що накажете? — Що — небудь легше… Замов порцію селянки з осетрини по — російському й… і… Я подумаю, ступай!"Може бути, це мені сниться? — здивувався клоун, відкидаючись на спинку стільця. — Ця людина хоче вмерти. Не можна безкарно з’їсти таку масу. Так, так, він хоче вмерти! Це видно по його смутній особі. І невже прислузі не здається підозрілим, що він так багато їсть? Не може бути!"Пуркуа підкликав до себе полового, котрий служив у сусіднього стола, і запитав пошепки: — Послухайте, навіщо ви так багато йому подаєте? — Тобто, е…е… вони вимагають — з! Як же не подавати — з? — зачудувався половою. — Дивно, але адже він у такий спосіб може до вечора сидіти тут і вимагати! Якщо у вас у самих не вистачає сміливості відмовляти йому, то доповісте метр — д’отелю, запросите поліцію!Половою посміхнувся, знизав плечима й відійшов."Дикуни! — обурився про себе француз. — Вони ще раді, що за столом сидить божевільний, самогубець, що може з’їсти на зайвий рубль! Нічого, що вмре людина, був б тільки виторг!" — Порядки, нема чого сказати! — проворчал сусід, звертаючись до француза. — Мене жахливо дратують ці довгі антракти! Від порції до порції изволь чекати півгодини! Этак і апетит пропаде до чорта й спізнишся… Зараз третя година, а мені до п’яти треба бути на ювілейному обіді. — Pardon, monsieur1, — сполотнів Пуркуа, — адже ви вуж обідаєте! — Не — Ет… Який же це обід? Це сніданок… млинці…Отут сусідові принесли селянку. Він налив собі повну тарілку, поперчив кайенским перцем і став сьорбати…"Бідолаха… — продовжував жахатися француз. — Або він хворий і не зауважує свого небезпечного стану, або ж він робить все це навмисно… з метою самогубства… Боже мій, знай я, що наткнуся тут на таку картину, те нізащо б не прийшов сюди! Мої нерви не виносять таких сцен!"И француз із жалем став розглядати особу сусіда, щохвилини очікуючи, що от — от почнуться з ним судороги, які завжди бували в дядька Франсуа після небезпечного парі…"Повидимому, людина інтелігентний, молодий… повний сил… — думав він, дивлячись на сусіда. — Бути може, приносить користь своїй батьківщині… і досить можливо, що має молоду дружину, дітей… Судячи з одягу, він повинен бути багатий, задоволений… але що ж змушує його зважуватися на такий крок?.. І невже він не міг обрати іншого способу, щоб умерти? Чорт з

Схожі публікації