ЧАЙНИК

Жив — Був гордий чайник. Він пишався й порцеляною своїм, і довгим носи — кому, і витонченої ручкою — віємо — віємо, і про це говорив. А от що кришка в нього розбита й склеєна — про це він не говорив, це адже недолік, а хто ж любить говорити про свої недоліки, на тобто інші. Весь чай — ный сервіз — чашки, сливочник, цукорниця охотнее говорили про кволість чай — ника, чим про його добротну ручку й чудовий носик. Чайнику це було відомо."Знаю я їх! — міркував він про себе. — Знаю й свій недолік і приз — наю його, і в цьому — моя смиренність і скромність. Недоліки є в усіх нас, зате в кожного є й свої переваги. У чашок є ручка, у са — харницы — кришка, а в мене й те й інше та й ще дещо, чого в них ніколи не буде, — носик. Завдяки йому я — король усього чайного стола. Цукорниці й сливочнице теж випало на частку тішити смак, але тільки я щирий дарунок, я головний, я насолода всього прагнучого людства: у мені кипляча несмачна вода переробляється в китайський ароматний напій".Так міркував чайник у пору безжурної юності. Але от один раз коштує він на столі, чай розливає чиясь тонка витончена рука. Неспритна виявилася рука: чайник вислизнув з її, упав — і носика наче й не було, ручки теж, про кришку ж і говорити нема чого, про неї сказано вже досить. Чай — никнув лежав без почуттів на підлозі, з нього біг окріп. Йому був нанесений тя — желый удар, і важче всього було те, що сміялися — те не над неловкою ру — який, а над ним самим."Цього мені ніколи не забути! — говорив чайник, розповідаючи впос — ледствии свою біографію самому собі. — Мене прозвали калекою, сунули ку — так — те в кут, а на інший день подарували жінці, що просила небагато сала. І от потрапив я в бідну обстановку й пропадав без користі, без усякої мети — внутрішньої й зовнішньої. Так стояв я й стояв, як раптом для мене почалося нове, краще життя… Так, буваєш одним, а стаєш іншим. Мене на — били землею — для чайника це однаково що бути закопаним, — а в землю посадили квіткову цибулину. Хто посадив, хто подарував її мені, не знаю, але дали мені її замість китайських листочків і окропу, замість відбитої руч — ки й носика. Цибулина лежала в землі, лежала в мені, стала моїм серцем, моїм живим серцем, якого колись у мені ніколи не було. І в мені заро — дилась життя, закипіли сили, забився пульс. Цибулина пустила паростки, вона готова була лопнути від надлишку думок і почуттів. І вони вилилися у квітці.Я любувався ним, я тримав його у своїх обіймах, я забував себе заради його краси. Яке блаженство забувати себе заради інших! А квітка навіть не сказала мені спасибі, він і не думав про мене, — їм усе захоплювалися, і якщо я був радий цьому, те як же повинен був радуватися він сам! Але от од — нажды я почула: "Така квітка гідна кращого горщика!" Мене розбили, було жахливо боляче… Квітка пересадили в кращий горщик, а мене выброси — чи на двір, і тепер я валяюся там, але спогадів моїх у мене ніхто не відніме!"

Схожі публікації