Озеро біля берегів було засипано купами жовтих листів. Їх було так

багато, що ми не могли ловити рибу. Лісочки лягали на листи й не тонули.Доводилося виїжджати на старому челне на середину озера, де доцвітали латаття й блакитна вода здавалася чорної, як дьоготь.Там ми ловили різнобарвних окунів. Вони билися й блискали в траві, як казкові японські півні. Ми витягали олов’яну плотву і йоржів з очами, схожими на два маленькі місяці. Щуки ляскали на нас дрібними, як голки, зубами.Стояла осінь у сонці й туманах. Крізь облетілі ліси були видні далекі хмари й синє густе повітря. По ночах у заростях навколо нас ворушилися й тремтіли низькі зірки.У нас на стоянці горіло багаття. Ми палили його весь день і ніч безперервно, щоб відганяти вовків, — вони тихо вили по далеких берегах озера. Їх турбували дим багаття й веселі людські лементи.Ми були впевнені, що вогонь лякає звірів, але один раз увечері в траві в багаття почав сердито сопіти якийсь звір. Його не було видно. Він заклопотано бігав навколо нас, шумів високою травою, фиркав і гнівався, але не висував із трави навіть вух.Картопля жарилася на сковороді, від її йшов гострий смачний захід, і звір, мабуть, прибіг на цей захід.З нами був маленький хлопчик. Йому було всього дев’ять років, але він добре переносив ночівлі в лісі й холод осінніх світанків. Набагато краще нас, дорослих, він усе зауважував і розповідав.Він був вигадник, але ми, дорослі, дуже любили його вигадки. Ми ніяк не могли, та й не хотіли доводити йому, що він говорить неправду. Щодня він придумував що — небудь нове: те він чув, як шепотілися риби, то бачив, як мурахи влаштували собі пором через струмок із соснової кори й павутини.Ми робили вигляд, що вірили йому.Усе, що оточувало нас, здавався незвичайним: і пізній місяць, що блищав над чорними озерами, і високі хмари, схожі на гори рожевого снігу, і навіть звичний морський шум високих сосон.Хлопчик перший почув фиркання звіра й засичав на нас, щоб ми замовчали. Ми притихли. Ми намагалися навіть не дихати, хоча рука мимоволі тяглася до двостволки, — хто знає, що це міг бути за звір!Через півгодини звір висунув із трави мокрий чорний ніс, схожий на свинячий п’ятачок. Ніс довго нюхав повітря й тремтів від жадібності. Потім із трави здалася гостра морда із чорними пронизливими очами. Нарешті здалася смугаста шкурка.Із заростей виліз маленький борсук. Він піджав лапу й уважно подивився на мене. Потім він гидливо фиркнув і зробив крок до картоплі.Вона жарилася й сичала, розприскуючи кипляче сало. Мені хотілося крикнути звіркові, що він обпалиться, але я спізнився — борсук стрибнув до сковорідки й сунув у неї ніс…Запахло смаленою шкірою. Борсук взвизгнул і з розпачливим криком кинувся назад у траву. Він біг і голосив на весь ліс, ламав кущі й плювався від обурення й болю.На озері й у лісі почалося сум’яття. Без часу закричали перелякані жаби, всполошились птаха, і в самого берега, як гарматний постріл, ударила пудова щука.Ранком хлопчик розбудив мене й розповів, що він сам тільки що бачив, як борсук лікує свій обпалений ніс. Я не повірив.Я сіл у багаття й спросоння слухав ранкові голоси птахів. Удалині посвистували белохвостые кулики, крякали качки, курликали журавлі на сухих болотах — мшарах, плескалися риби, тихо воркотали горлинки. Мені не хотілося рухатися.Хлопчик тяг мене за руку. Він образився. Він хотів довести мені, що він не збрехав. Він кликав мене піти подивитися, як лікується борсук.Я знехотя погодився. Ми обережно пробралися в хащу, і серед заростей вересу я побачив гнилий сосновий пень. Від нього тягло грибами і йодом.Біля пня, спиною до нас, стояв борсук. Він розколупав пень і засунув у середину пня, у мокру й холодну потерть, обпалений ніс.Він стояв нерухомо й холодив свій нещасний ніс, а навколо бігав і фиркав інший маленький барсучок. Він хвилювався й штовхав нашого борсука носом у живіт. Наш борсук ричав на нього й лягался задніми пухнатими лабетами.Потім він сів і заплакав. Він дивився на нас круглими й мокрими очами, стогнав і облизував своєю шорсткою мовою хворий ніс. Він начебто просив про допомогу, але ми нічим не могли йому допомогти.Через рік я зустрів на берегах цього ж озера борсука зі шрамом на носі. Він сидів у води й намагався піймати лапою що гримлять, як жерсть, бабок. Я помахав йому рукою, але він сердито пчихнув у мою сторону й сховався в заростях брусниці.З тих пор я його більше не бачив

Додав:

Схожі публікації