Робота над романом «Чевенгур» тривала в Платонова кілька років. У ньому говоритися про людей, які «будували країну», про їхні ідеї, думки, тривогах. Про освоєння народними масами нового шляху життя й поданні утопічного майбутнього. Вони усмоктували в себе ідеї соціалізму, намагаючись сполучити їх зі старими порядками

Головний герой роману, Олександр Дванов, найбільш близький письменникові за духом і ідеї життя. Він обдарований співпереживанням і відданістю. Йому було властиво міркувати про те, що трапилося, і не повторювати помилок. На його шляху були смерть, туга, важка хвороба, але навіть це він зміг перебороти й вижити. По шляху в місто Чевенгур він зустрічається зі Степаном Коненкиным, що є втіленою ідеєю загальної рівності й неможливістю розвитку. Він, як шляхетний лицар всіх часів, уважав, що всі люди повинні бути рівні як плотски, так і духовно.

Обоє цих героя приїжджають у село Ханські Дворики, де спостерігають досить дивну картину. Всі її жителі перейменували себе за власним бажанням. Тут можна було зустріти й Федора Достоєвського й навіть Христофора Колумба. Крім того, всі вони займають почесні посади з гарними й довгими назвами. Саме так друзі попадають у комуну «дружба бідняка». Всі її учасники не орють, не сіяють, щоб не віддалити від себе престижну посаду. Вони почувають себе приниженими й обділеними із самого дитинства, тому бачать порятунок у такому от безтурботному образі життя

Нарешті герої попадають у Чевенгур, де Чепурный і його товариші влаштували повний комунізм шляхом байдикування. Вони жили по — евангельски безтурботно, не піклуючись про посіви й подальше життя. Вони наближали комунізм тільки духовно, молячись про його настання й піклуючись про єдність і рівність душ. Ідеологом тут виступав Прокофий Дванов. Він з дитинства відрізнявся спритним розумом і хитрістю, що допомогло йому сісти на місце грамотія й розумника. Крім того він мав в особистому користуванні всі твори Карла Маркса, тому вершив революцію як хотів

Саме Прокофию належить ідея знищення порожньої буржуазії. Але наступає парадокс. Горя ідеалами рівності душ, комунари в підсумку розділилися на «чистих» і «нечистих». І незважаючи на те, що вся інтелігенція була знищена, все майно було спалено й було підготовлено «голе місце» для соціалізму, «нове століття» так і не наступав. І ніхто не міг наблизити його настання. Усі чекали «щасливого завтра».

Завершується роман зображення дороги, що веде до майбутнього, до прекрасного «завтра» і вселяющей надію. Автор дає зрозуміти читачеві, що не може бути повної рівності. Може бути розташування «не далеко» друг від друга й «не близько» до майбутнього зоряного ладу, сьогодення братерства й любові

Аналіз розповіді Зощенко.

Михайло Михайлович Зощенко ставить своїх героїв у неспритні ситуації, через що вони часто виглядають жалюгідними й безглуздими. Не обійшла ця доля стороною й головного героя добутку «Аристократка», Григорія Івановича. Варто відзначити, що після всього случившегося, він точно для себе запам’ятав, як виглядають справжні аристократки. А навіть якщо дама не належала до вищої знаті, але по зовнішності дуже походила на її представительнц, те вона автоматично ставала ненависною йому

Події картини розверталися в такий спосіб: водопровідник Григорій Іванович один раз побачив одну таку аристократку й відразу захопився нею. Але, на жаль, він абсолютно не вмів вести бесіди з дамами, тому щораз, зустрічаючи її, починав розмовляти з нею про стан її санвузла. Навіть коли вони почали гуляти під ручку по алеях, він однаково почував себе скованно й безглуздо, тому що на них звертали увагу й сміялися. Проте, наш герой всіма силами намагався відповідати дамі серця й навіть запросив її втеатр.

Однак, цей похід ставати для нього трагічним. Адже під час антракту його дама з’їла занадто багато тістечок, за останнє з яких він не зможе розплатитися. Йому довелося винести на собі безліч презирливих поглядів, під час експертизи, що геть — чисто відбило в нього любов до театру. Варто помітити, що й поважна дама мала до аристократії зовсім вуж далеке відношення. Вона нагадувала аристократку хіба тільки своїм зовнішнім виглядом, та й то в розумінні Григорія Івановича

Вся повість буквально пронизана комічністю. А в сполученні з манерою написання автора, вона викликає непереборний сміх. Весь добуток пестрит жаргонами, ляпусами, каламбурами й просторечиями. І навіть сам герой наприкінці не соромиться у вираженнях і прикрикивает на молоду даму, називає її «отака фря», а себе «буржуєм недорізаним». Він із глузуванням описує прогулянки з дамою серця, обзиваючи себе щукою, а її гладким місцем. Не залишилися без уваги автора й фразочки, якими так була багата мова аристократки. Всі вони були перефразовані на особливий лад і приймали простацький змив

У цьому добутку відбивається все безкультур’я людини. Адже не сучайно основні дії розвертаються в театрі, на тлі якого всі пороки виглядають найбільше яскраво. Крім того в усвідомленні читача міцно затримується думка про те, що якщо людина мріє потрапити у вище обшество й стати культурним, а в ньому цього ні, те всієї його спроби до зближення виглядають жалюгідними й безглуздими

Схожі публікації