Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі

Із нашої України!…

…ой повій, повій, вітре, через море

Та з Великого Лугу,

Суши наші сльози, заглуши кайдани,

Розвій нашу тугу, —

так співали славні запорозькі козаки, що попали в полон до турецького султана, козаки, що стали героями поеми Тараса Шевченка «Гамалія». Недаремно автор розпочав свою поему з цього плачу за рідною землею, адже ніщо так не любили козаки, як Україну, ніщо так не цінували, як волю…

В основі сюжету поеми Т. Г. Шевченка — морський похід отамана Гамалії з козаками в Стамбул для визволення з неволі своїх побратимів. Але в цьому творі увага автора зосереджена не тільки на лицарських рисах запорожців. Одночасно з оспівуванням мужності і сміливості козаків, їхньої великої відваги і глибокого почуття обов’язку, поет наголошує на почутті великої любові до рідного краю козаків — до України-неньки, заради якої вони і здійснювали свої незабутні подвиги, поза межами якої не уявляли свого життя.

Тому й плачуть полонені козаки в Скутарі, плачуть так, що аж Босфор «затрясся, бо зроду не чув козацького плачу». Плачуть від туги за Батьківщиною, звертаються до рідного моря і вітру, до Великого Лугу, а найбільше — до Бога, просять його, аби не дав їм загинути на чужині:

0  милий Боже України!

Не дай пропасти на чужині,

В неволі вольним козакам!

Думка про те, що більше не доведеться побачити рідний край, почути «хрещену мову», рве серце полоненим. Як важко козакам змиритися з думкою, що доведеться померти в чужому краї, та ще й у полоні, постати на «суд праведний» «з чужой домовини». Тому не дрімають навіть козаки в Скутарі, усе чекають своїх побратимів, бо вірять, що не залишать їх помирати в нехристиянській землі.

Тарас Шевченко у своїй поемі не пише про козацьку любов до Батьківщини. Письменник просто ввів у текст твору козацькі невільницькі пісні, які краще за нього передали почуття запорожців до України, відкрили всю їх глибину.

Схожі публікації