Одразу ж хочеться зазначити, що історичний роман «Роксолана» вразив мене глибокою психологічністю у змалюванні внутрішнього світу головної героїні, Насті Лісовської, яка увійшла до історії під ім’ям Роксолани. Автор зміг передати усі ті багатогранчасті прояви її почуттів, які мала б відчувати будь-яка людина у неволі. У чужій, ворожій країні, серед незнайомих людей, які розмовляли незрозумілою мовою, будь-хто міг би розгубитися, впасти у відчай. Але Настя Лісовська у свої п’ятнадцять років виявилася надзвичайно вольовою, сильною особистістю, що мужньо сприйняла важкий удар долі. Зоставшись без батька й матері, вона була зовсім самотньою під цим чужим турецьким небом. Поради або навіть просто співчуття чекати було ні від кого. Треба було розраховувати лише на себе, на власні сили й спритність розуму. І, взявши собі за мету вибитися, Роксолана наполегливо працювала над цим. Увесь час займалася самоосвітою, багато читала, вивчала іноземні мови. Вже за рік чуже й безжальне сіре небо посміхнулося їй.

Вона мала величезний вплив на свого чоловіка, падишаха Сулеймана Пишного, і ніколи не виявляла своїх справжніх почуттів. Увесь свій біль, свої страждання й відчай вона ховала за веселою посмішкою. І лише в душі її завжди було сіре небо, з якого замість дощу весь час лилися гіркі сльози. Але Роксолана розуміла, що назад нема вороття, бо нема вже серед живих її батьків, нема й рідного міста Рогатина, яке татари перетворили на суцільне попелище.

І хоч Роксолана мала нелегку долю, вона відіграла надзвичайно важливу роль у світовій історії, тому пам’ять про цю українську жінку буде жити вічно.

Схожі публікації