«Слово о полку Ігоревім» — вершинний твір давньоруської літератури періоду Київської Русі й справжня окраса всієї давньої української літератури. Крім того, цей твір написаний на основі справжніх історичних подій, отже, він цікавий не тільки з літературної, але й з історичної точки зору.

Як відомо, про невдалий похід Ігоря на половців розповідається коротко в Лаврентіївському літописі й докладніше в Іпатіївському. Автор літописного оповідання послідовно викладає обставини походу Ігоря Святославича проти половців, які з другої половини XI століття своїми наскоками з придонських степів завдавали відчутних ударів Руській землі. Організованій відсічі половцям заважали князівські міжусобиці, послаблення влади великого князя київського після смерті Володимира Мономаха та його сина Мстислава. Ігор разом із союзниками вирушив у степ 23 квітня 1185 року. Першого травня сталося сонячне затемнення, яке збентежило князів і дружину. Невтішні звістки принесла й розвідка, але Ігор все ж продовжив похід.

10  травня відбулася битва, після якої Ігор, розуміючи небезпеку полону, хотів повернути назад. Однак його не підтримали небіж Святослав і брат Всеволод, які посилались на стомленість коней. Русичі заночували серед степу, а на ранок побачили, що їх оточено.

День і ніч вони билися з переважаючими силами ворога, щоб прорватися до Дону. Однак були переможені й взяті в полон, врятувалося тільки декілька русичів, які й повідомили на рідну землю сумну звістку.

Автор «Слова о полку Ігоревім» відходить від історичної послідовності подій і як художник розгортає яскраву панораму поетичних картин і образів. Він не стільки розповідає про окремі факти походу Ігоря, скільки розмірковує над ними й над долею рідної землі, порівнюючи минуле й сучасне.

Автора перш за все цікавить не сама подія — виступ Ігоря проти половців і його поразка, а глибокий сенс цієї події, розповідь про яку він використовує як приклад, як ілюстрацію до головної думки свого твору. Говорячи про минулі часи, автор відзначає, що це були часи слави і єдності Руської землі: «Ой стогнати Руській землі, згадавши давніші добрі часи і давніших князів. Того старого Володимира не можна було пригвоздити до гір київських».

Автор відзначає, що в теперішні часи ослабилася Русь князівськими усобицями, стала вона беззахисною перед ворогами: «Князі самі на себе коро молу кували, а погані, з побідами набігаючи на Руську землю, дань брали по білій від двору ». А сталося таке на нашій землі через те, що «сказали брат братові: «се моє» і «те моє також». Почали князі про мале «се велике» мовити, та самі на себе коро молу кувати. З погані з усіх сторін приходили з побідами на землю Руську!» І тепер вся земля Руська в небезпеці перебуває: «Застогнав, браття, і Київ з туги, і Чернігів від напасті. Туга розлилася по Руській землі, і тяжкий сум поплив серед землі Руської».

Отже, автор розуміє, що своїм розбратом і боротьбою за владу князі призвели до руйнування колись сильної і незалежної держави — Київської Русі, і що єдиний вихід для всіх — це єднання в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Тому і вдається поет до змалювання невдалого походу князя Ігоря на половців, щоб продемонструвати, що окремі князі не здатні захистити всієї Руської землі, що їхні поодинокі виступи призведуть тільки до ще більшого руйнування й занепаду колишньої слави. Про це говорить у «золотому слові» й князь Святослав, констатуючи, що нерозумний виступ князів поставив Русь у ще більшу небезпеку, бо деякі кордони її тепер відкриті.

Однак не слід думати, що автор засуджує князя Ігоря за його нерозумний вчинок. Ні, він віддає йому шану за те, що той готовий віддати своє життя заради захисту Батьківщини. Та й взагалі, руських воїнів поет зображує в героїчному ключі.

Усе «Слово о полку Ігоревім» пройняте глибокою любов’ю до рідної землі, поетизацією її, що відчутно в олюдненому образі Руської землі, руської природи. Автор стурбований долею своєї Вітчизни, шукає шляхів для її звільнення від зазіхань ворогів і майбутнього її розквіту. Тому він і закликає князів пожертвувати своїми дрібними особистими інтересами заради інтересів Батьківщини, заради загального добра й слави.

Як справжній патріот, автор «Слова» розуміє важливість збереження єдності руських земель, відсутності міжтериторіального розбрату, і тому його твір залишається таким актуальним у наш час, коли Україна знову перебуває у складному становищі, і її єдність і незалежність — головна наша мета.

Автор піднявся над егоцентризмом князів, їхньою корисливою та честолюбною політикою, з орлиного лету глянув на всю Руську землю, радіючи її славі й боліючи її негараздами, закликаючи до згуртованості і єднання тих, від кого значною мірою залежало її благодення. Діяльність князів він розцінює з позиції патріота і воїна, закликаючи їх бути гідними своєї прекрасної Батьківщини.

Схожі публікації