Юлій Капитоныч пішов служити й живе на платню. Він зберіг своє скромне «маєточок» і десь там «у глушину» збирається балотуватися у світові судді. Його матеріальне становище більш ніж скромно, і спроби обробити квартиру для молодої дружини або дати званий обід кращим людям міста смішні й претензійні

Гості із глузуванням говорять про те, що вперше їх запросили обідати, «а є нема чого». Не те Сергій Сергеич Паратов. Він живе «із шиком», не вважаючи, витрачає гроші й поступово розоряється. Спочатку виїхав з міста у зв’язку з тим, що його маєток керуючі «довели було до аукціонного продажу», потім продає пароплав «Ластівку», баржі. Але й у майбутньому його не очікує безгрішшя — він знайшов наречену, за якої в придане даються золоті копальні. Розважливий ділок, він так і зізнається в цьому Кнурову: «У мене… нічого заповітного немає; знайду вигоду, так усе продам, що завгодно». Хариті Ігнатіївні про майбутнє одруження повідомляє, що хоче «продати свою воленьку», що цінує вполмиллиона.

Витрачати гроші він уміє як ніхто в місті: цигани, гульби, «чотири інохідці в ряд» для виїзду. Але головне не в цьому. Паратов і Карандышев — суперники в любові, причому якщо Паратова Лариса любила й продовжує любити, то за Карандышева вона погодилася вийти заміж. Чому погодилася? Від розпачу, від ганьби після голосного скандалу в місті з арештом одного з «наречених». Сергій Сергеич образив її, не написавши ні рядка, після того як за кілька місяців «наречених усіх відбив» та й зник невідомо куди.

Карандышев виявився «першим зустрічним», хто посватався до Лариси після всієї цієї історії. Однак обоє вони не розуміють і не хочуть розуміти страждаючої душі Лариси, обоє неварті неабиякої дівчини, здатної на глибоке, искреннее почуття. Карандышев упоєний своїм марнославством, бажанням довести всім, що вибір Лариси не випадковий, що вона оцінила його по достоїнству й зволіла всім іншим

Він безтактно дорікає Ларису «циганським табором» у її будинку, допитує її, чим він гірше Паратова, нагадує їй про те, як недобре надійшов Паратов. Для Лариси не може бути ніякого порівняння — вона переконана, що Сергій Сергеич — «ідеал чоловіка», осліплена його блискучими манерами, зухвалою сміливістю. «Серця ні, того він так і смів», — зауважує Карандышев, і він не так вуж не прав

Довідавшись про майбутнє заміжжя Лариси, він ламає комедію, обвинувачуючи всіх жінок у підступництві й домагаючись від її визнання в колишніх почуттях. Він навмисно принижує Карандышева, виставляючи його блазнем в очах Лариси. Подавши їй надію на взаємне щастя, він домагається того, що вона згодна кинути нареченого й виїхати з неодруженою компанією на пікнік за Волгу. Йому важливо відчути влада над серцем дівчини, беззавітно йому що довіряє. І лише коли вони повернулися через Волгу, він пишномовно говорить Ларисі, що її надії були даремні — він скований «золотими ланцюгами» на все життя

Тільки тепер усвідомлює Лариса його зрадництво й справжня його особа — розважливого бездушного егоїста. Не із кращої сторони проявляє себе й Карандышев. Він ображений у кращих почуттях, він готовий мстити за образу Лариси, але найбільше його турбує не її щиросердечний стан, а власні ревнощі й почуття обманутого власника: «вона сама винувата», «сама мала час помітити різницю між мною й ними». І хоча він запевняє Ларису у своїй любові, вона не вірить йому: «Я любові шукала й не знайшла». Постріл Карандышева продиктований дріб’язковим самолюбством: «Так не діставайся ж ти нікому!»

Обоє героя зіграли фатальну роль у долі Лариси Огудаловой. Жоден з них не знайшов у собі сил і бажання зрозуміти дівчину, оцінити по достоїнству її внутрішній мир, запобігти трагедії обманутої душі. Незважаючи на різний спосіб життя й займане місце в суспільстві, обоє героя неварті Лариси: один винний у її загибелі моральної, інший — у загибелі фізичної, і обоє не зуміли й не захотіли допомогти бідній дівчині в цьому жорстокому світі

Схожі публікації