Марина Цветаева — ярчайшая зірка поезії XX століття. В одному зі своїх віршів вона просила:

«Легко про мене подумай,

Легко про мене забудь».

Талант Цветаевой намагалися розкрити, затвердити, перекинути, заперечити багато хто. По — різному писали про Марину Цветаевой письменники й критики російського зарубіжжя. Російський редактор Слоним був упевнений у тім, що «наступить день, коли її творчість буде заново відкрите й оцінено й займе заслужене місце, як один із самих цікавих документів дореволюційної епохи». Перші вірші Марини Цветаевой «Вечірній альбом» вийшли в 1910 році й були прийняті читачами як вірші справжнього поета. Але в той же період почалася трагедія Цветаевой. Те була трагедія самітності й невизнаності, але без якого — небудь присмаку образи, защемленого марнославства. Цветаева приймала життя такий, яка є. Тому що вона на початку свого творчого шляху вважала себе послідовним романтиком, то добровільно віддавала себе долі. Навіть тоді, коли щось попадало в поле її зору, негайно чудово й святково перетворювало, починало іскритися й тріпотіти з якийсь удесятеренной спрагою життя

Поступово поетичний мир Марини Цветаевой ускладнювався. Романтичне світовідчування вступало у взаємодію з миром російського фольклору. Під час еміграції поезія Марини Цветаевой усмоктує в себе естетику футуризму. У своїх добутках від інтонації співучої й говорной вона переходить до ораторського, що часто зривається на лемент, крик. Цветаева по футуристически обрушується на читача всіма поетичними прийомами. Більша частина російської еміграції, що зокрема живе в Празі, відповідала їй недружелюбним відношенням, хоча й визнавала її дарування. Але Чехія однаково залишилася в пам’яті Марини Цветаевой світлим і щасливим спогадом. У Чехії Цветаева закінчує свою поему «Молодець». Ця поема була ангелом — хоронителем поетеси, вона допомогла їй протриматися самий важкий час у початкову пору існування на глибині

У Берліні Марина Цветаева дуже багато працює. У її віршах відчувається інтонація вистражданої думки, выношенности й пекучості почуттів, але з’явилася й нове: гірка зосередженість, внутрішні сльози. Але крізь тугу, крізь біль переживання вона пише вірші, виконані самозречення, любові. Тут же Цветаева створює «Сивиллу». Цей цикл музичний по композиції й образності й философичен за змістом. Вона тісно пов’язана з її «росіянами» поемами. В емігрантський період спостерігається укрупненность неї лірики

Читати, слухати, сприймати цветаевские вірші спокійно так само неможливо, як не можна безкарно доторкнутися до оголених проводів. У її вірші входить жагучий соціальний початок. На думку Цветаевой, поет майже завжди протипоставлений миру: він — посланець божества, натхненний посередник між людьми й небом. Саме поет протипоставлений богатым у цветаевской «Хвалі…».

Поезія Марини Цветаевой постійно видозмінювалася, зрушувала звичні обриси, на ній з’являлися нові ландшафти, починали лунати інші звуки. У творчому розвитку Цветаевой незмінно проявлялася характерна для неї закономірність. «Поема Гори» і «Поема Кінця» представляють собою, по суті, одну поему — дилогію, яку можна було б назвати або «Поемою Любові», або «Поемою Розставання». Обидві поеми — історія любові, бурхливого й короткого захоплення, що залишило слід в обох люблячих душах на все життя. Ніколи більше Цветаева не писала поем з такою жагучою ніжністю, гарячковістю, несамовитістю й цілковитої ліричної исповедальностью.

Після виникнення «Крысолова» Цветаева від лірики повернулася до сарказму й сатири. Саме, у цьому добутку вона викриває міщан. В «паризький» період Цветаева багато міркує про час, про зміст скороминущої в порівнянні з вічністю людського життя. Її лірика, перейнята мотивами й образами вічності, часу, долі, стає усе більше й більше трагичной. Чи ледве не вся її лірика цього часу, у тому числі й любовна, пейзажна, присвячена Часі. У Парижу вона тужить, і все частіше й частіше думає про смерть. Для розуміння поем Цветаевой, а також деяких її віршів важливо знати не тільки опорні значеннєві образи — символи, але й мир, у якому Марина Цветаева як поетична особистість мислила й жила

У паризькі роки вона ліричних віршів пише мало, вона працює головним чином над поемою й прозою мемуарної й критичної. В 30е роки Цветаеву майже не друкують — вірші йдуть тонким переривчастим струмком і, немов пісок, — у забуття. Правда, вона встигає переслати «Вірші до Чехії» у Прагу — їх там зберегли, як святиню. Так відбувся перехід до прози. Проза для Цветаевой, не будучи віршем, представляє, проте, саму справжню цветаевскую поезію з усіма іншими властивими їй особливостями. У її прозі не тільки видна особистість автора, з її характером, пристрастями й манерою, добре знайомій по віршах, але й філософія мистецтва, життя, історії. Цветаева сподівалася, що проза прикриє її від емігрантських видань, що стали недоброзичливими. Останнім циклом віршів Марини Цветаевой були «Вірші до Чехії». У них вона гаряче відгукнулася на нещастя чеського народу

И по сьогоднішній день Цветаеву знають і люблять багато мільйонів людей і не тільки в нас у Росії, але й у багатьох країнах миру. Її поезія стала невід’ємною частиною нашого духовного життя. Інші ж вірші здаються такими давн і звичними, немов вони існували завжди, як російський пейзаж, як горобина в дороги, як повний місяць, що залив весняний сад…

Схожі публікації