Ріст, становлення, а потім зневіра, падіння в безодню й крах, саме ці слова приходять на розум при згадуванні образа ліричного героя в поезії С. Єсеніна. Варто розуміти, що герой добутків — це сам автор, а образи, опис почуттів, цикли віршів — це ті незмінні фактори, які й стали причинами написанні поезії

Молодій, повний любові до батьківщини, її природі, людям ліричний герой захоплено озивається навіть про неприємні події. Втрата почуттів до дівчини — це всього лише привід знайти іншу любов, але в пізній вірші те ж почуття викликає в автора безнадійну жалість про втрачений. Уже не буде більше тих вабливих вечорів, автор ніколи знову не стане «бродити» зі своєю обраницею він «забув про усім на світі».

Кожний наступний етап життя робить автора небагато циничнее, небагато грубіше, але поезія — той талісман, що дозволяє залишатися самим собою, «сумашедшей душею поета». Цикл «Москва шинкарська», мабуть, самий відвертий опис переживань автора, його бунту проти загальноприйнятого в літературних колах способу життя й, разом з тим, безсилля йому протистояти

«Перські мотиви» зненацька відкривають струни огрубілої душі. Зміна обстановки, пальми й східні красуні — і от, герой знову сумує про Росію, причому, справжньої, провінційної, а зовсім не про манірну Москву. Це говорить про те, що все в попередньому періоді була напускним, адже тонка душа поета як піддається чужому впливу, а розгульний спосіб життя зовсім не приносив бажаного задоволення, а як тільки змушував таких же, як і він, що дорвалися до всіх насолод життя, провінціалів, заздрити й мріяти ночі безперервно.

Тільки природа — єдина віддушина, що супроводжує героя в плині всього періоду його життя. Вона живаючи, що співчуває, розуміюча, неповторна й прекрасна. Часто природа рівняється з образами жінок і дівчин, які розділяли почуття поета, при цьому немає жодного згадування про те, що природа може не подобатися авторові: вона може лякати, наганяти тугу, викликати ностальгію, але все це бажана, така ж зрозуміле, як природа рідного краю, як «батьківський двір».

Ліричний герой немов розчиняється в «багряних заходах», в «хвилястої пики при місяці» і в рідних рязанських степах. Скільки метафор зв’язано саме із природою, скількома епітетами наділені російські степи, озера й ліси — смарагди, рубін, срібло — не вистачає слів описати всю красу рідної землі

Схожі публікації