Як ми розуміємо ідею художнього твору? Адже жоден автор не висловлює її прямо, як, наприклад, у публіцистиці. Зрозуміти те, що хотів сказати автор, допомагає весь лад художнього твору: і система образів, і розвиток сюжету, і, звичайно, композиція. Ми спробуємо довести це на прикладі поеми А. Блоку «Дванадцять».

Одним з композиційних прийомів, які використовує А. Блок, є сполучення реального й символічного планів. Так, наприклад, образ вітру. З одного боку, вітер як прикмета зими 1918 року, а з іншого боку, «вітер веселий» персоніфікує собою революцію, що А. Блок сприймав як стихію. Приведемо ще один приклад. Відомо, що загони, що патрулювали Петроград 1918 року, складалися із дванадцяти чоловік. У той же час число «дванадцять» відсилає нас до біблійного сюжету про дванадцять апостолів. Тому можна говорити про те, що дванадцять червоногвардійців у поемі — це не тільки історична прикмета часу, але й образ глибоко символичный.

Ще один художній прийом — кільцева композиція поеми. Поема складається із дванадцяти глав, що також не випадково.

I і XII глави співвіднесені між собою. В I главі відбувається звуження реального простору. Спочатку це увесь світ:

Вітер, вітер —

На всьому Божому світлі!

Але поступово з’являються будинки, соціальні прикмети часу (гасло «Вся влада Установчим Зборам»), нарешті, окремі перехожі: бабуся, «буржуй на перехресті», «товариш піп» і інші. Канат між будинками як би стягає реальний простір

В останній же главі відбувається зворотний процес: простір починає розширюватися. Причому розширюється не тільки реальний простір (через хуртовину пропадають обрису будинків, конкретні деталі, що характеризують місто), але й символічне. На наших очах паршивий пес перетворюється в символ старого миру:

— Відв’яжися ти, шолудивий,

Я багнетом пощекочу!

Старий мир, як пес паршивий,

Провалися — поколоброджу!

Дія інших глав укладено в строгі рамки міських вулиць: патруль із дванадцяти чоловік іде по Петрограду

А. Блок прибігає до звуження простору, щоб як можна більш повно й об’ємно показати те життя, який живе країна після революції

Розширення ж символічного простору автор використовує, щоб подіям, що відбуваються у внутрішніх главах, додати всесвітній масштаб, а також увести образ Христа, з яким зв’язана головна ідея поеми: революція сприймається А. Блоком як двері у світле майбутнє

У світовій Літературі образ Христа є втіленням чистоти, добра, гуманності. Тому ми можемо розглядати заключну сцену як, що розкриває антитезу, дану в I главі. («Чорний вітер. Білий сніг»):

…Так ідуть державним кроком —

За — голодний пес,

Спереду — із кривавим прапором,

И за хуртовиною не бачимо,

…І від кулі непошкоджений

У білому віночку із троянд —

Спереду — Ісус Христос

Образ Христа є вираженням того білого кольору, що ми помітили на самому початку добутку, втіленням світлого майбутнього, до якого, по думці А. Блоку, веде революція. Але це майбутнє поки не видно за хуртовиною, за безладдям, хаосом революційних днів. Загін — це дванадцять апостолів революції. А голодний пес — символ усього темного, що залишається в старому світі, за дверима, за спинами цих солдатів

Однак може спантеличити кривавий прапор у руках Христа, не просто червоний, а саме кривавий. Щоб зрозуміти думку А. Блоку, нам знов — таки варто звернутися до композиції добутку

Композиційним центром поеми є VI і VII глави. В VI главі відбувається вбивство Катьки. Глава стилістично сумбурний: багато вигуків, многоточий, але все перекриває один заклик:

Революційний тримаєте крок!

Невгамовний не дрімає ворог!

А в VII главі ми бачимо каяття вбивці, з’являється ліричний мотив спогаду, але наприкінці вже звучать хвацькі лементи:

Эх, Эх!

…Побавитися не гріх!

Відмикайте льоху —

Гуляє нині голота!

А. Блок показує, що пролиття крові — подія повсякденне для того часу. Не можна, звичайно ж, говорити, що автор схвалює пролиття крові. Христос, по думці А. Блоку, приймає на себе всю кров, пролиту в ці дні, дні революції, тому в нього в руках кривавий прапор

Ще один композиційний прийом — постійно мінливий розмір вірша. Цей прийом служить для того, щоб точно передати хаос, що панував у цей час у Петрограді. У поемі звучить і мотив маршу («Уперед, уперед, робочий народ!», і частівки («Эх, эх, попляши! Боляче ніжки гарні!»), і романсу («Не чутно шуму міського…»), і панахиди («Упокій, Господи, душу раби твоея…»).

У своїй роботі ми зупинилися лише на тих композиційних прийомах, які, на наш погляд, найбільше яскраво виражають задум автора. Але навіть вони переконливо доводять, що композиція несе важливе значеннєве навантаження й грає одну з головних ролей у розкритті ідейного змісту художнього твору

Схожі публікації