Чим живе людина? Напевно, любов’ю. Любов’ю до людей, вірою в майбутнє, надією на краще. Можливо, саме тому, що всі ці супутники любові Ганна Ахматова завжди несла у своєму серці, вона й прожила довге життя, людську й творчу. Ця чудова талановита жінка донесла до нас літературні досягнення своєї епохи, що з’явилася на перетинанні двох століть. Тому поетеса увібрала у свою творчість і розвила придбання й своїх попередників, і своїх сучасників. І нинішнє покоління захоплюється творчістю Ганни Ахматовій, її вірша дійшли до серця кожного читача

«Є три епохи в спогадах», — сказала Ахматова в одному з віршів. Можливо, це випадковість, але й доля її теж розподіляється на три періоди

Перший — юний, початковий відбився «Увечері», «Білою зграєю» — добутками, такими близькими до спадщиною поетичної класики XIX століття

Поезія А. Ахматовій виникла в лоні так званого «срібного століття». Під час виходу до друку її першого поетичного збірника, автор опинився серед більших і яскравих поетів, серед яких були Брюсов і Бальмонт, Білий і Сологуб, Гумилев і Іванов, а згодом — Маяковський, Мандельштам, Цветаева і Єсенін. Вона черпала із придбань «срібного століття» надзвичайну словесну культуру й дух новаторства

Лірика Ахматової цього періоду — це лірика любові. Але тема любові в її добутках значно більше глибока й більше значима традиційних подань, адже не слабістю особистості позначена вона, а надзвичайної силоміць волі. Її лірична душа виступає заколотної й незалежної, а не подавленої й покірної. Тому тінь внутрішньої шляхетності відбивається навіть у стражданнях. Почуття поетеси звернені до різних героїв, злитим у єдиний образ великої справжньої любові, не тимчасовий і миттєвої, а всеосяжної й внутрішньо необхідного

Ти, росою окропляющий трави

Звісткою душу мою оживи, —

Не для пристрасті, не для забави

Для великої земної любові

(«Ця зустріч ніким не оспівана.»)

Є ще одна неповторна риса інтимної лірики Ахматовій цього періоду — вустами поетеси заговорила жінка, що з об’єкта поетичного почуття перетворилася в ліричного героя. До того ж інтимна лірика увібрала й риси цивільної поезії. Найбільш популярним у роки Першої світової війни став вірш «Розрада».

Звісток от його не одержиш більше

Не почуєш ти онего.

В обійнятої пожежами скорботній Польщі

Не знайдеш могили його.

Її основні поетичні відчуття того років — відчуття суспільної нестабільності й наближення катастрофи. Вся дореволюційна лірика Анни Ахматовій відображала драматичну епоху протиріч. І тому не дивно, що відчутні тут нотки жаху привели до пошуків порятунку в релігії, а жорстоке самокатування — до думки про моральні обов’язки художника перед суспільством

Але не намагайся для себе зберігати

Тобі дароване небесами:

Засуджені — і це знаємо самі —

Ми марнувати, а не збирати

Іди один і зціляй сліпих,

Щоб довідатися у важку годину сомненья

Учнів зловтішне глумленье

И байдужість юрби

(«Нам свіжість слів і почуття простоту…»)

Вірш «Мені голос був. Він кликав утешно» — один із самих яскравих добутків революційного періоду. Адже тут жагуче й зрозуміло пролунав голос тої інтелігенції, що ходила по борошнах, помилялася, коливалася, шукала, не знаходила, але робила свій вибір: залишилася разом зі своєю країною й своїм народом

Другий період творчості, що довівся на післяреволюційний голод, розруху, коли старе життя разрушилпсь, а нова тільки почалося, Ганна Ахматова благословила вічну й нову мудрість життя (вірш «Усе розкрадено, віддано, продано.»).

Навіть інтимна лірика цього періоду придбала більше духовний характер. А драматичні тридцяті роки наповнилися відчуттям нової трагедії — світової війни. На хвилююче суворому тлі війни й особистих потрясінь Ахматова звертається до фольклорних джерел народного плачу й біблійних мотивів. Отут відбувся бурхливий сплеск її творчості й вилився у викриття двох більших трагедій — Другої світової війни й війни злочинної влади над своїм народом

Немає! і не під далеким небосвободом

И не під захистом далеких крив —

Я була тоді з моїм народом,

Там, де мій народ, до нещастя, був

(«Та до не зрячи ми разом бедовали…»)

Але особисте горе не роз’єднало її із власним народом у роки Великої Вітчизняної. Період евакуації був глибоко філософським. Кінець війни наповнився сонячною радістю й підйомом

Пізня поезія стала поезією переосмислення й прощання спрошлым.

Розвиток ахматовской поезії протягом всього життя автора проходила на ґрунті вітчизняної культури. Титулована колись званням «Сафо ХХ століття», Ганна Ахматова вписала в Книгу Любові нові сторінки, відзначені найглибшим психологізмом і влучністю

Поезія Ахматової — невід’ємна частина сучасній росіянці й світовій культурі

Схожі публікації