Ніколи людство не забуде жахливих днів Другої світової війни, адже те горе, яке принесла ця війна, просто неможливо забути. Скільки людей загинуло, захищаючи рідний край від іноземних загарбників, скільки залишилося самотніх дружин та матерів, котрі втратили своїх чоловіків і синів!

Платон Воронько також був одним із захисників України в цій жахливій війні. Він не лише займався літературною діяльністю, а й безпосередньо брав участь у воєнних діях.

Мені дуже подобається вірш Воронька «Люблю я ліс!». У цьому вірші читач бачить суперечливу картину воєнних та мирних днів, стикаючись із описом лісу під час війни та після неї.

Українські ліси насправді зіграли неабияку роль у війні, адже в жахливі дні боїв ліси захищали солдатів, даруючи їм тимчасовий притулок та природні ліки. У вірші «Люблю я ліс!» Платон Микитович Воронько показав різницю між роллю лісу в мирний час та під час війни. Якщо під час війни солдати знаходили у лісі «жаданий захист і спочинок», то в повоєнний час ліс навіює авторові «… безліч дум про давні роки незабутні».

Ми бачимо, наскільки сильно змінюється все в екстремальних умовах порівняно з повсякденним життям. Мені здається, що той самий ліс, коріння котрого автор «тричі щиро напоїв своєю кров’ю молодою», зараз використовується людьми просто як місце для відпочинку або джерело отримання прибутку.

Ми, нащадки хоробрих воїнів, котрі не дали фашистам поставити нашу країну на коліна, повинні свято вшановувати їхню пам’ять і не забувати про те, що місця, де ми розводимо зараз смітники чи відпочиваємо, у воєнні дні дарували нашім дідусям та прадідусям захист, перепочинок або ставали їхнім смертним одром. Ми просто не маємо права забувати про це!

Схожі публікації