Безсумнівно, що для рішення того художнього завдання, що поставив перед собою Гончарів у романі «Обломів», потрібна була не просто гарна й розумна жінка, а жінка, образ якої був би максимально наближений до ідеалу. Автор так і надійшов: Ольга по своєму розвитку представляє вищий ідеал, який тільки росіянин художник міг викликати з того російського життя. Тому вона дивує нас, читачів, незвичайною ясністю й простотою своєї логіки, гармонією свого серця й волі. Героїня вражає нас до того, що впору засумніватися й сказати самому собі: «Нісенітниця! Таких дівчин не буває на світі». Але, стежачи за розвитком її образа, я поступово свыкся з думкою й з відчуттям, що вона природна, вірна собі й досить послідовна в характері, словом, я почав вірити як би в реальність Ольги й побачив навіть її живу особу, в уяві, звичайно. Так, вона незвичайна, так, вона занадто гарна, але лише тому, що я такий ще не зустрічав

Якщо говорити про соціальний або суспільний розвиток образів героїв роману, то в Ользі, мені здається, більше натяку на нове російське життя, ніж у Штольце. Від Ольги можна чекати слова, що спалить і розвіє обломовщину. Колись вона любила Обломова, вірила в нього, у його моральну досконалість. Треба сказати, що зустріч із Ольгою змінила Обломова, він став рухливим. Йому вже не лінь устати з дивана, поворухнутися, хоча б для того, щоб викласти свої думки. Довго й завзято, з любов’ю й ніжною турботою трудилася вона, щоб збудити в ньому енергію до життя, до діяльності. Ольга не хоче вірити, що Обломів не здатний на добро. Люблячи в ньому свою надію, своє майбутнє, Ольга робить для нього всі, зневажаючи навіть умовними пристойностями. Вона їде до нього одна й не боїться, подібно йому, втратити свою репутацію. Вона з дивним тактом зауважує негайно ж усяку фальш, що проявлялася в його натурі, і ще пояснює йому, чому це неправда, а не правда. Він, наприклад, пише їй лист мелодраматичного змісту, а потім запевняє її, що писав це тільки для її блага, забувши про себе, жертвуючи собою й т.д. Ольга спокійно йому відповіла: «Ні, неправда: якби ви думали тільки про моє щастя й уважали необходимою для нього розлуку з вами, то ви б просто виїхали, не посилаючи мені попередньо ніяких листів». Він продовжує говорити, що боїться її нещастя, якщо вона згодом зрозуміє, що помилилася, і полюбить іншого. Ольга відповідає: «Де ж ви отут бачите нещастя моє? Тепер я вас люблю, і мені добре; а після я полюблю іншого, і, виходить, мені з іншим буде добре. Дарма ви про мене турбуєтеся». Ця простота і ясність у мисленні Ольги й містить у собі, як мені здається, задатки нового майбутнього життя, що відрізняється від тої, у якій виросло сучасне героям роману суспільство. Мене вражає також, як воля Ольги слухняна її серцю. Вона продовжує свої відносини з Обломовым, незважаючи на всі глузування сторонніх, доти, поки остаточно не переконується, що помилилася в ньому. Після відкритого з’ясування відносин вона вже не може з’єднати з ним свою долю, хоча й при цьому розмові й навіть після вона ще пестить і хвалить його.

Таким чином, інерція життя Обломова перемогла, він не хоче робити зусиль, яких від нього вимагала Ольга, та й те життя, що представлялася їй, ніяк не підходить самому Обломову. Тому, хоч Ольга й намагалася перетворити Обломова, — це перетворення було дуже недовгим

Схожі публікації