Проаналізовано праці брата видатного українського історика М. С. Грушевського

Олександра Сергійовича Грушевського (1877-1943 ?), присвячені життєвому

шляху та діяльності видатних українських вчених ХІХ ст. М. Максимовича,

М. Костомарова, О. Русова, М. Маркевича, Г. Павлуцького. Показано, зокрема,

що доробок О. С. Грушевського в царині вітчизняної біографіки становить знач­

ний джерельний та історіографічний інтерес для вивчення багатьох аспектів

культурно-просвітницького розвитку України. Дослідження важливе також для

вивчення творчої спадщини О. С. Грушевського, чиє ім’я та діяльність замов­

чувалися впродовж багатьох десятиліть.

ТЬе — июгкз Ьу Оіехашіг 8ег§іуоуусЬ СгизЬеузку (1877-1943?), а ЬгоіЬег оі 1;Ье ои*з1;ап<ііп§ Шгаіпіап Ьізіогіап М.8.СгизЬеузку аге апаїугесі. ТЬеу аге <іеуо1;е<і Іх> 1;Ье Іііе ап<і асіїуіїу оі 1;Ье рготіпепі; Шгаіпіап зсіеп1;із1;з оі 1;Ье XIX Йі сепіигу

— М. МахутоуусЬ, М. Козіотагоу, О. Кизоу, М. МагкеуусЬ, С Рауіиізку. И із

зЬотеп, іп рагіїсиїаг ЇЬ. аї 0.8. СгизЬеузку’з теогк іп 1;Ье гіеШ оі 1;Ье паіїопаї Ьіо-

§гарЬіса1 зіисііез гогтз а сопзісІегаЬІе зоигсе ап<і Ьіз1;огіо£гарЬіс іігїегезі; іог 1;Ье

з1;и<іу оі тапу азресіз оі 1;Ье сиНигаІ ап<і е<іиса1;іопа1 сіеуеіортепі; оі Пкгаіпе.

ТЬе іпуез1;і§а1;іоп із аізо ітрогіапі; гог 1;Ье з1;и<іу оі 1;Ье сгеаіїуе 1е§асу оі 0.8.

СгизЬеузку, теЬозе пате ап<і асіїуіїу Ьа<і Ьееп ЬизЬесІ ир гог тапу сіесасіез.

Вагоме місце у сучасній вітчизняній історичній науці посі­дає дослідження життя та діяльності відомих учених. Зокрема, великого значення набувають питання вивчення наукової спад­щини українських дослідників-біографістів, імена яких у ра­дянський період не були відомі широкому загалу, оскільки їхня діяльність не висвітлювалася у вітчизняній історичній літера­турі. Одним із несправедливо забутих українських біографістів першої чверті ХХ ст. був Олександр Сергійович Грушевський (1877-1943 ?). Відомий історик і літературознавець, вихованець В. Б. Антоновича та рідний брат М. С. Грушевського, він увійшов до історичної науки як дослідник із широким колом інтересів. Олександрові Грушевському належить понад 100 праць. Це, зо­крема, роботи з історії Великого Князівства Литовського, Геть­манщини та інш. Чимало досліджень історика присвячені дія­льності визначних українських учених ХІХ-ХХ ст.: М. Косто­марова, М. Максимовича, М. Маркевича, О. Русова, Г. Павлуць­кого.

260


У нарисах та статтях про М. І. Костомарова (більше 20 праць), О. С. Грушевський висвітлив основні періоди життя вченого й охарактеризував провідні напрями його історичних студій. Досліджуючи питання формування та розвитку світо­глядних позицій ученого, а також їхні особливості у статті «Памяти историка Малороссии Н. И. Костомарова» [1], автор зазначав, що вони були тісно пов’язані з обставинами особис­того життя та конкретно-історичними умовами того часу. Зок­рема, Олександр Грушевський виділив три фактори, під впли­вом яких відбувалося становлення Миколи Костомарова як науковця та громадського діяча. Це, за словами дослідника: особливості сімейного виховання, культурне оточення та інте­лектуальна атмосфера у період навчання у Харківському уні­верситеті, а також безпосередня участь в українському науко­во-просвітницькому житті першої половини—середини ХІХ ст.. Водночас, О. С. Грушевський зазначав, що характер­ною рисою сімейного виховання Миколи Костомарова був, з одного боку, вплив матері-українки, яка прищепила синові любов до рідної мови, звичаїв і релігії, а з іншого, – лібераль­ні вольтеріанські погляди батька-росіянина. Даний культур­ний контраст, на думку дослідника, й визначив тодішні особ­ливості світогляду майбутнього засновника Кирило-Мефо-дієвського братства. Студентські роки М. І. Костомарова були позначені, за словами О. С. Грушевського, значним впливом на його світогляд професорсько-викладацького складу Харківсь­кого університету, зокрема, наукового наставника професора Луніна, який, власне і надихнув молодого дослідника на пода­льші етнограффічні студії.

Становлення та розвиток історичних і громадських погля­дів Миколи Костомарова у наступні роки проходив, за О. С.Грушевським, у контексті особливостей українського ку­льтурно-просвітницького життя 1840-х—1850-х рр. Дослідник писав, що нові риси світогляду, що з’явилися у вченого у за­значений період, були пов’язані, насамперед, із його різнобіч­ною багатогранною діяльністю: викладацькою роботою у Пе­тербурзькому та Київському університетах, активною участю в Кирило-Мефодієвському братстві тощо. У цей час історичні та громадські погляди вченого отримали, за словами Олександра Грушевського, остаточне оформлення та знайшли підтримку у сучасників. Характеризуючи дослідницьку діяльність Миколи Костомарова у вказаний період, учений писав, що свої наукові

261


Студії той зосередив навколо вивчення давньоруської доби та Гетьманщини. У цих працях М. І. Костомаров, як зазначає О. С. Грушевський, намагався обстоювати національні інтереси українців, їхнє природнє право на власну історію. Аналізуючи ранні праці вченого, дослідник зокрема, повідомляв, що порів­няно з сучасниками, у молодшого покоління істориків вони викликали досить критичне ставлення, що було пов’язано, на думку О. С. Грушевського, з надмірною довірою молодого М. І. Костомарова до сумнівних відомостей із «Запорожской Старины» Івана Срезневського та «Історії Русів».

Схожі публікації