У випробуваннях війни сформувалася когорта талановитих публіцистів. Шолохов був на різних фронтах — Південному, Південно — Східному й Західному. Якщо мерять кількістю, вона друкується значно рідше інших. Але далеко не всі добутки того років на військову тему мали таку силу впливу, як повісті й розповіді Шолохова.

Опублікований в «Правді» розповідь «Доля людини» відразу ж вступив у боротьбу за гуманізм, за торжество істини, проти фальсифікаторських вигадництв про Вітчизняну війну, про людину. З усією глибиною й переконаністю втілена в цій розповіді ідея всеперемагаючої сили людської

Шолохов, як завжди у своїй творчості, обирає самий важкий шлях. Його герой не тільки чесно воював, але й пройшов через найстрашніше — пекло фашистського полону. Здається, не можна придумати важче випробувань, чим ті, що випали на частку Андрія Соколова

«Два осиротілі чоловіки, дві піщини, занедбані в чужі краї військовим ураганом небаченої сили». Посивілий до строку солдат, що втратив дружину, дочку, сина, і безпомічний, що ще тільки почав жити, але вже з надлишком хлебнувший горя, підібраний солдатом сирота — дитина… Адже й у Соколова вже в молодості, після цивільної, «рідні — хоч кулею покоти, — ніде, нікого, ні однієї душі». Женився на сиротке. Доля не балувала людину, але людина переборола її, побудував своє скромне щастя своїми руками, чесною працею, И все відняла війна…

Андрій Соколов добре воював до полону й після втечі з полону. Воював, як міг, і в полоні — за людське достоїнство, за честь своєї Батьківщини. Як може, він бере участь і в битві ідей

В «Долі людини» вирішується тема «Людин і доля», і це рішення виконане глибокого змісту. По суті, це філолофсько — поетичний варіант завжди хвилював письменника проблеми «народ і історія».

Не випадково Шолохов зробив героєм літнього, простого, рядового трудівника. При всій своїй гаданій незвичайності, доля Андрія Соколова невіддільна від долі народу. І справа не тільки в тім, що п’ята частина загиблих у Другій Світовій війні знищена в концтаборах і що гірку чашу фашистського полону випили мільйони, Андрію Соколову навіть «повезло»: щодня протягом двох років, перебуваючи поруч зі смертю, він залишився в живих, А от це начебто «повезло» не зовсім випадково. Соколів переміг долю,

У Соколові щедро представлені риси російського національного характеру. Уже давно оспіване терпіння російського народу, Властиво воно й Соколову: «…на те ти й чоловік, на те ти й солдат, щоб усе витерпіти, усе знести, якщо до цього нестаток покликав», — міркує герой розповіді, Терпіння, але не смиренність. Соколова відрізняє традиційна для народу скромність. За собою він не числить ні подвигу, км героїзму. Так хіба про всі риси можна сказати відразу, хіба можна їх перелічити, якщо перед нами проста, але багата натура, особистість, Людина?

Як би не била доля й життя Андрія Соколова, автор все — таки вірить у його розум, шляхетність, сили й майбутнє, Саме Соколов передає естафету в майбутнє, взявши відповідальність за долю Ванюші, «И хотілося б думати, що цей росіянин людина, людина непохитної волі, выдюжит, і біля батьківського плеча виросте той, котрий, повзрослев, зможе все витерпіти, усе перебороти на своєму шляху, якщо до цьому покличе його Батьківщина».

Життя невигубне, говорить письменник у розповіді «Доля людини», і саме прекрасне в ній — людина — трудівник, просто людина. Андрій Соколов і беззбройний, навіть почуваючи свою беззахисність і приреченість на смерть, сильніше своїх ворогів, хоча сам, можливо, по властивій йому скромності, не до кінця усвідомлює це. Ніщо й ніколи не вб’є в ньому любові до людей, до рідної землі. Але разом зі зворушливою любов’ю до Ванюші, для якого він став батьком, Андрій Соколов до кінця своїх днів пронесе в душі трагізм минулого, пережитого. Забуття пережитого їм і мільйонами людей злочинно, хоча, можливо, Соколову було б легше забути, чим пам’ятати. Все це й надає гуманізму Шолохова високе розжарення бойової непримиренності до всього, що таїть у собі погрозу людині, загрозу життю,

Схожі публікації